Callistolixus
| Callistolixus | ||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Callistolíxus — підрід жуків роду Lixus родини Довгоносики (Curculionidae).
Зовнішній вигляд ред.
До цього підроду відносяться жуки, довжина тіла яких становить 6-23 мм.[1]. Основні ознаки:
- тіло циліндричне;
- кігтики при основі зрослися;
- вершина кожного з надкрил окремо видовжена за вершину черевця і загострена, ці загострення розходяться у боки;
- надкрила за серединою із світлою поперечною перев'яззю, а у передній їх половині звичайно є ще й широка світла смуга вздовж шва, яка з'єднується із перев'яззю за серединою;
- борозенки при основі та вершині надкрил часто мають глибокі розриви, бічні борозенки в передній частині дуже сильно вигнуті;
- черевце знизу, біля бокового краю, із плямами з густих повстеподібних волосків.
Фото видів цього під роду див. на[2].
Спосіб життя ред.
Типовий для видів роду Lixus. Для вивчених у цьому відношенні видів рослинами-господарями слугують різні види з родини Селерові. Імаго живляться зеленими частинами рослин, яйця відкладають у стебла. Личинки живляться тканинами серцевини і заляльковуються у камері з тонкими стінками.
Географічне поширення ред.
Ареал підроду охоплює весь Південь Палеарктики, тяжіючи до його центральної частини. У цих широких межах деяким видам притаманний порівняно невеликий регіон. Один з видів цього підроду мешкає в Україні[3] (див. нижче).
Класифікація ред.
Наводимо перелік 10 видів цього підроду, що мешкають у Палеарктиці[4]. Вид з української фауни позначений кольором:
- Lixus bifasciatus Petri, 1904 — Казахстан, Середня Азія
- Lixus cylindrus Fabricius, 1781 — вся Південна Європа, Західний Сибір, Закавказзя, Іран, Туреччина
- Lixus farinifer Reitter, 1892 — південь Європейської Росії, Закавказзя, Іран, Туреччина
- Lixus furcatus Olivier, 1807 — Південна Європа, Закавказзя, Іран, Туреччина, Сирія, Алжир, Марокко
- Lixus hypocrita Chevrolat, 1866 — Іспанія
- Lixus kulzeri Zumpt, 1932 — Туреччина
- Lixus motacilla Schönherr, 1832 — Закавказзя, Іран
- Lixus obesus Petri, 1904 — Південна Європа (від Італії до Закавказзя), Іран, Ліван, Туреччина
- Lixus petiolicola Güultekin & Korotyaev, 2011 — Туреччина
- Lixus tschemkenticus Faust, 1883 — Казахстан, Таджикистан
Примітки ред.
- ↑ Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 92, 11-114
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 червня 2015. Процитовано 6 вересня 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Воловник С. В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptera, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984, № 6. — С. 39-43.http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm
- ↑ Gültekin, L.& Fremuth J. : Lixini, p. 464–465 — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. Leiden: Brill, 2013. — 700 pp.