Відкрити головне меню

Blowpipe  — британський переносний зенітно-ракетний комплекс, призначений для ураження вертольотів та літаків на низькій висоті.

Blowpipe
Blowpipe missile 2.JPG
Стрільці канадської 129-ї батареї ППО Королівської артилерії з ПЗРК Blowpipe
Тип: Переносний зенітно-ракетний комплекс (ПЗРК)
Походження: Велика Британія Велика Британія
Історія виробництва:
Виробник Thales Air Defence Limited
Виготовлено 1975-1993
Характеристики
Маса 14,5 кг (ракета у ТПК);22 кг (загальна); 6,2 кг (пускова установка)
Швидкість 1,5 Число Маха
Довжина 1,35 м

Commons-logo.svg Blowpipe у Вікісховищі

Був прийнятий на озброєння британської армії на початку 1972 року. Після цього перебував на озброєнні Канади, Чилі, Еквадору, Афганістану, Аргентини, Малайзії та інших країн.

ІсторіяРедагувати

На початку 60-х років Велика Британія приступила до створення переносних ЗРК, що забезпечують захист поля бойових дій від літаків. Перші випробування ракет комплексу пройшли в 1965, і у вересні 1966 ракетна система офіційно була представлена на аерошоу у Фарнборо.

У 1968 на замовлення Міністерства оборони Великої Британії почалося виробництво ПЗРК Blowpipe. На початку 1972 після заводських випробувань ПЗРК прийнятий на озброєння британської армії. Основне призначення ПЗРК Blowpipe — боротьба з повітряними цілями, але він може застосовуватися і проти наземних цілей на дальностях до 3000 м.

КонструкціяРедагувати

ПЗРК Blowpipe складається з ракети в транспортно-пусковому контейнері і прицільного блоку. Ракета являє собою тонку трубу довжиною 1,4 м, в центральній секції знаходиться бойова частина. У носовій частині розташоване обладнання системи наведення і бойова частина, в хвостовій частині розміщується ракетний двигун. Первісний імпульс (протягом 0,2 секунди) ракета отримує за рахунок роботи прискорювача. Для зменшення димового ефекту на другому етапі використовується спеціальне паливо і здійснюється відведення газу через спеціальні отвори.

Між першою і другою ступенями змонтована спеціальна перегородка, яка запобігає дочасному запуску другого ступеня. У носовій частині є чотири аеродинамічних крила дельтоподібної форми, в хвостовій частині — чотири крила для забезпечення стабілізації і для аеродинамічного керування. В обох випадках крила мають надзвуковий аеродинамічний профіль. Якщо протягом перших п'яти секунд на борт ракети не надходять команди наведення, то в ній спрацьовує самоліквідатор[1].

МодифікаціїРедагувати

Submarine Launched Airflight Missile (SLAM)Редагувати

Для потреб флоту була розроблена модифікація ПЗРК Blowpipe: блок з 4 ракет, які запускаються з шахти підводного човна. Вперше така установка була використана на HMS Aeneas (P427) в 1972. Установки SLAM також встановлені на ізраїльських підводних човнах класу Gal[2].

Бойове застосуванняРедагувати

ПЗРК Blowpipe використовувались як Аргентиною, так і Великою Британією під час конфлікту 1982 із-за Фолкленд. Згідно з офіційними даними за конфлікт обидві сторони використали 95 ракет, з яких тільки 9 вразили ціль. Було збито британський Harrier GR3 (XZ972) та аргентинський Aermacchi MB-339 (0766 (4-A-114))[3].

Використання ПЗРК пакистанськими військовими проти радянських ВПС в Афганістані було визнано незадовільним. За 1982—1989 ракетами комплексу були збиті тільки два Мі-24, притому, один з них був добитий з ПЗРК Стріла-2М. Цими ж комплексами збивалися і штурмовики Су-25, однак, як і по вертольотам, відсоток влучень на кількість пусків був занадто малий[4].

Канадські військові використовували ПЗРК Blowpipe для ППО ВМС в ході війни в Затоці 1991, але їх технічний стан був незадовільний — з 27 придатними були тільки 9[5].

Найефективніше комплекси були використані в війні 1995 між Еквадором та Перу.

ЕксплуатантиРедагувати

ПосиланняРедагувати

  1. http://military-informer.narod.ru/pzrk-blowpipe.html
  2. http://www.whq-forum.de/cms/39.0.html
  3. Freedman, Sir Lawrence, The Official History of the Falklands Campaign (Abingdon, 2005). Volume II, pages 732—735
  4. Жирохов М. Опасное небо Афганистана. Опыт боевого применения советской авиации в локальной войне, 1979—1989. — М.: Центрполиграф, 2012. — 319 с. ISBN 978-5-227-03863-0
  5. Espirit de corps.ca. Архів оригіналу за 27 вересень 2007. Процитовано 27 листопад 2014.