Blazer (динамічний захист)

	Blazer
Країна походження	Ізраїль
Розробник	Манфред Гельдd
Дата/час прийняття в експлуатацію	1982
	Blazer у Вікісховищі

Blazer («Бле́йзер»^[a]; також відомий в Ізраїлі як «Балтан»^[b]^[1]) — ізраїльський комплекс вибухового динамічного захисту (ДЗ), перший серійний і випробуваний в бою ДЗ. Розроблений компанією Rafael. Встановлювався на ізраїльські танки «Маґах» з Ліванської війни 1982 року, оновлені версії ДЗ застосовуються донині.

Історія ред.

Дослідження принципу динамічного захисту (незалежно від радянських дослідників, що не дуже успішно вели подібні розробки з 1949) розпочав німецький фахівець з кумулятивних снарядів (КС) норвезького походження Манфред Гельд. Під час Шестиденної війни (1967) він відправився до Ізраїлю, щоб дослідити наслідки дії КС на арабські танки Т-54 та Т-55 радянського виробництва. Він виявив, що вибух боєкомплекту міг змінити пошкодження від самого кумулятивного струменя^[2].

Так 1970 року він запатентував перший прототип динамічного захисту (патент ФРН 2053345). Цей комплекс міг захищати не лише від кумулятивних, але також і від підкаліберних боєприпасів (як ДЗ другого покоління) — але був непрактичним і складним для застосування. Пізніше того ж року він запатентував (патент 2008156) простіший модульний дизайн, більш схожий на майбутній Blazer. Спроби запровадити такий захист в Німеччині та інших країнах НАТО були безуспішними, тож 1974 року Гельд повернувся до Ізраїлю, щоб досліджувати результати Війни Судного дня^[2].

Результати Гельда поклала за основу компанія Rafael^[3]. Вперше Blazer було застосовано 1982 року під час Ліванської війни 1982 року^[2].

Існує поширена версія, що створення радянського «Контакту-1» було спричинене успіхом ізраїльського ДЗ Blazer під час Ліванської війни 1982 року, що встановлювався на танках «Маґах»: СРСР того ж року отримав такий танк і, нібито, поспіхом розпочав роботу над власною подібною системою. Втім, ця версія навряд чи є правдою, оскільки СРСР розпочав дослідження подібних засобів захисту ще в 1949^[2], а вже 1961 вийшов перший звіт, у якому містилось формулювання «динамічний захист». Сам же «Контакт», ймовірно, вже був готовий на 1982 рік, оскільки цього року вже було ухвалено його державні випробування. Примітно також і те, що одним із учасників випробувань радянських ДЗ був дехто Блейзер Г. А., який пізніше переїхав до Ізраїля — але невідомо, чи не є збіг у прізвищі та в назві ізраїльського ДЗ випадковістю^[4].

В 1990-х або 2000-х роках було розроблено нову версію під назвою Super Blazer, яка застосовується на словенських M-55S. Ця версія дає також певний захист від підкаліберних боєприпасів^[2].

Опис ред.

Блоки ДЗ

Blazer є комплексом першого покоління — навісним комплексом, що монтується поверх броні, на відміну від більш досконалих наступників, що мають важчі метальні бронепластини^[2].

Принцип дії: кумулятивний струмінь ініціює вибухову речовину, яка метає дві металеві пластини в різних напрямках, що пошкоджують струмінь і роблять його менш ефективним^[2]^[4].

Кожен контейнер ДЗ Blazer має одну вибухову панель, що складається з 3-мм шару вибухівки, оточеного з обох боків 3-мм сталевими пластинами. Вибухова речовина є дуже стабільною, тож не реагує на ураження стрілецькою зброєю, снарядами до 23 мм, а також підкаліберними снарядами^[2].

Вважається, що Blazer був здатен знизити ефективне пробиття гранати РПГ-7 з 300 до 100 міліметрів сталевого еквіваленту, але точна ефективність залежить від кута влучання^[2].

Характерною проблемою Blazer була велика кількість різних форм, що ускладнювало логістику. Також Blazer, як і його радянський сучасник «Контакт-1», не мав впливу на підкаліберні снаряди (але Super Blazer вже здатен це робити). Але «Контакт» надавав кращий захист від КС за рахунок двох вибухових панелей всередині одного контейнера^[2]^[5].