20-мм автоматична гармата modèle F2

20-мм автоматична гармата modèle F2 — корабельна автоматична гармата калібру 20-мм, що застосовується у французьких ВМС.

20 мм modèle F2
ТипАвтоматична гармата
Походження Франція
Характеристики
Вага332 кг (без набоїв)

Калібр20×139 мм
Діявільний затвор[1]
Підвищення−15° to + 65°
Темп вогню720 пострілів/хв
Дульна швидкість1050 м/с
Дальність вогню
Ефективна1500 м проти повітряних цілей

20-мм автоматична гармата modèle F2 у Вікісховищі

Історія

ред.

Потреба у новій 20 мм оборонній гарматі на заміну гармати Oerlikon 20 мм з'явилася протягом 1980-х. Компанії DCN та GIAT об'єдналися для розроблення гармати F2 20 мм, яка є морською версією гармати M693 яку використовували у армії Франції і продавалися на експорт.

Опис

ред.

Гармата 20 мм F2 встановлена на однотрубній установці, з двома цинками на 150 набоїв з обох боків. Електрична систему контролю дозволяє вести один з трьох типів вогню: одиночні, черга по вісім пострілів або вільний вогонь. Праворуч у стрільця є електричний запобіжник. Ручний перемикач дозволяє стрільцю змінити живлення з одного цинка на інший під час ведення стрільби. Після кожного пострілу, порожня гільза викидалася знизу зброї.

Гарматою керує стрілець власним тілом. Наведення гармати здійснюється за допомогою такого ж оптичного прицілу як і у гарматах Bofors 40 мм і Oerlikon 20 мм.

Використання

ред.
 
Гармата F2 на борту Forbin.

Гармату експортували до Бельгії (тральщики Tripartite), Індонезії (тральщики Tripartite), Малаві (Kasunga), Нідерландів (тральщики Tripartite), Пакистан (тральщики Tripartite) та Саудівської Аравії (NAJA 12 клас).

У французькому флоті гармата встановлена на

  • авіаносець Charles De Gaulle
  • фрегат класу Horizon
  • фрегат класу La Fayette
  • фрегат класу Floréal
  • авізо типу D'Estienne d'Orves
  • тральщики типу Eridan
  • патрульні судна типу P400
  • Dumont D'Urville
  • Jacques Cartier
  • La Grandière
  • Rapière
  • Hallebarde
  • Monge

Примітки

ред.
  1. Nexter M693 (F2) 20 mm cannon (France), Cannon. Архів оригіналу за 30 серпня 2012. Процитовано 9 листопада 2016. [Архівовано 2012-08-30 у Wayback Machine.]

Посилання

ред.