2-й Уманський полк кінних запорожців

2-й Уманський полк кінних запорожців — підрозділ кінноти Армії УНР.

2-й Уманський полк кінних запорожців
прапор полку[1]
На службі 1920 — 1921
Країна  УНР
Вид  Армія УНР
У складі Окрема кінна дивізія
Війни/битви Радянсько-українська війна
Знаки розрізнення
Зворот прапору

Історія ред.

Кінний Запорізький полк було сформовано у січні 1920 р. у складі Запорізької збірної дивізії з бійців колишнього 3-го кінного полку, кінної сотні ім. Петра Сагайдачного та гайдамацьких підрозділів. Пізніше до нього ще включено сотню кінного полку ім. Костя Гордієнка. У вересні 1920 р. полк передано до складу Окремої кінної дивізії, де він отримав порядковий номер 2, а згодом і назву “Уманський”[2]. Окрему кінну дивізію поділено на дві бригади: 1-у бригаду склали 1-й кінний Лубенський полк ім. Максима Залізняка і 2-й кінний Уманський Запорізький; 2-у бригаду – 3-й кінний Чигиринський ім. гетьмана Богдана Хмельницького полк і 4-й кінний Ніжинський ім. кошового отамана Івана Сірка полк. У листопада 1920 р. Армія УНР перетнула кордон із Польщею і була інтернована. Окрему кінну дивізію розмістили у Вадовицях.

Символіка ред.

Прапор 2-го полку кінних запорожців становить собою прямокутне полотнище, розміром 62х77 см. На одній стороні нашитий людський череп із двома покладеними під ним навхрест кістками, вище півколом іде текст “Кінні Запоріжці”, а вгорі – Тризуб із хрестом над середнім зубом. На зворотній стороні також зображення черепа з кістками, а вище півколом іде текст: “На смерть за Україну”. Всі написи і зображення вирізані з чорного сукна і апліковані на полотнищі. Від сторони древка на прапорі залишилися плями, які в каталожній картці значаться як сліди крові прапороносця. Також вказано, що прапор втратив під час боїв обшивку з тороків (бахрому), китиці та жмут кінського волосся, що “на взір козацьких бунчуків було прикріплене до списа при держаку”. Тому стараннями колишніх бійців полку було вирішено відновити первісний вигляд прапора, хоча фактично полотнище лише обшито новою золотистою бахромою.

Жовтий колір використовувався як ідентифікаційний для підрозділів кінноти. Подібний прапор для 1-го кінного полку ім. Максима Залізняка був споряджений А. Марущенком-Богдановським десь у вересні 1920 р. (Марущенко-Богдановський датує це серпнем, однак порядковий номер полку на 1-й змінено саме у вересні 1920 р.). Він також мав жовте полотнище, хоча й був більшого розміру – десь біля 1х1,5 м. На одній стороні прапора подано назву підрозділу: “1-й кінний полк імені Максима Залізняка”, малий Тризуб угорі і дату “1918” унизу; на звороті: посередині великий Тризуб, унизу перехрещені 2 шаблі вістрями додолу, а вгорі з трьох боків літери “У. Н. Р.”[3]. Написи та зображення були темносинього кольору і також, які можна судити за фотографіями, виконані в техніці аплікації.

Натомість сюжет “мертвої голови” відомий також з прапора полку Чорних запорожців. За різними свідченнями цей прапор був чорним зі сріблястим обшиттям. З одного боку мав нашите гасло “Україна або смерть”, під яким – череп над покладеними навхрест кістками, а на звороті була назва полку та срібний Тризуб[4][5][6][7].

Окремі прапорці меншого розміру мали й сотні, що входили до складу кінних полків.

Загалом, як згадували сучасники, справа стягів в нашій армії була дуже занедбана”[8]. Хоча й робилися спроби регламентувати вигляд різних прапорів, однак дуже часто ці питання вирішувались в підрозділах на власний розсуд, як схоже сталося і з прапором 2-го Уманського полку кінних запорожців.

Примітки ред.

  1. Гречило А. До історії прапорів підрозділів Армії Української Народної Республіки (1919-1920 рр.) // Collectsion. – К., 2018. – № 10. – С. 4–9.
  2. Марущенко-Богдановський А. Матеріяли до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника Максима Залізняка полку // За державність. – Варшава, 1938. – Зб. 8. – С. 177.
  3. Там само  // За державність. – Варшава, [1939]. – Зб. 9. – С. 220–221.
  4. Ґонта Д. Атака Чорношличників під Товстеньким. Спомин // Літопис Червоної Калини. – Львів, 1936. – Ч. 12. – С.20;
  5. Кемпе Л. У п’ятдесятиріччя Прешого Зимового Походу6 Пам’яті Командира Чорних Запорожців Полк. Петра Дяченка // У 50-річчя Зимового Походу Армії УНР. – Ню Йорк, 1973. – С. 163;
  6. Федак-Шепарович О. З повстанцями (спогади) // Там само. – С. 231;
  7. Сім’янців В. Замітка до статті проф. Шанковського про ген. П. Дяченка // Дяченко П. Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії Української Народної Республікию – К., Вінниця, 2010. – С. 312.
  8. Марущенко-Богдановський А. Матеріяли до історії... // За державність. – Варшава, [1939]. – Зб. 9. – С. 221.

Посилання ред.