160-мм міномет зразка 1943 року
| Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. (квітень 2024) |
160-мм міномет зразка 1943 року (заводський індекс MT-13, індекс ГРАУ 52-М-852, або М-43).
| 160-мм міномет зразка 1943 року | |
 | |
| Маса | 1170 кг[1] |
|---|---|
| Участь у військовому конфлікті | Друга світова війна |
| Країна походження |
 СРСР[1] |
| Боєприпас | 160 mm HEd[1] |
| Калібр | 160 мм[1] |
| Ефективна дальність стрільби | 5150 м[1] |
| Поле зору | 0,44 радіан[1] |
| Похил | 0,79 радіан[1] і 1,4 радіан[1] |
| Довжина або відстань | 3030 мм[1] |
| Швидкість | 245 метр на секунду[1] і 245 метр на секунду |
 160-мм міномет зразка 1943 року у Вікісховищі | |
Радянський міномет калібру 160 мм, найпотужніший міномет Червоної Армії в роки Великої Вітчизняної війни [2].
Історія ред.
Розробка 160-мм міномета розпочалася на початку 1942 року у НДІ Наркомату озброєнь під керівництвом Г. Д. Ширеніна. З 31 грудня 1942 року роботи очолив І. Г. Теверовський. В 1943 на Уралі був виготовлений дослідний зразок 160-мм міномета, який отримав індекс МТ-13, в його виготовленні брав участь головний інженер Л. Г. Шершень [3].
Розробка отримала схвалення І. В. Сталіна і була прийнята на озброєння 17 січня 1944 під назвою «160-мм міномет зразка 1943 року». 22 січня 1944 наказом Наркомату озброєнь виробництво міномета почалося на Тульському машинобудівному заводі № 535 і до кінця року було виготовлено 593 міномети.
Усього з 1944 року до серпня 1947 року було виготовлено 1557 мінометів МТ-13 трьох основних модифікацій.
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | Усього | |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1944 | 5 | 19 | 54 | 82 | 73 | 80 | 62 | 96 | 59 | 63 | 593 | ||
| 1945 | 22 | 15 | 91 | 77 |
Опис ред.
Міномет МТ-13 являв собою гладкоствольну жорстку систему на жорсткому лафеті (без противідкатних пристроїв) з колісним ходом, побудовану за схемою уявного трикутника.
Великий калібр міномета зумовлював головну проблему заряджання. Класичне заряджання з дула ствола не могло здійснюватися через його висоту — 3 метри. Заряджання проводилося з казенної частини, для чого був застосований стовбур, що коливається, який в момент заряджання приводився в горизонтальне положення. Після відкривання затвора на півосі клина ствола навішувався лоток, який розрахунок укладав міну і вручну посилав їх у канал ствола. Після того, як міна була надіслана в ствол, він під дією її ваги повертався в положення для стрілянини. Так автоматично усунулося подвійне заряджання — споконвічний недолік класичних мінометів.
Характеристики ред.
- Мінімальна дальність стрільби, м: 630
- Максимальна дальність стрільби, м: 5150
Боєприпаси ред.
Пристрій міни був подібний до звичайних 82-мм і 120-мм радянських мін. Дванадцятиперна 160-мм фугасна міна Ф-852 важила 40,865 кг і містила 7,78 кг розривного заряду. Підривник ГВМЗ-7. Принциповою відмінністю мінометного пострілу МТ-13 від інших вітчизняних мінометів служила коротка гільза (довжиною 105 мм), у яку вставлявся стабілізатор міни. Гільза була введена для обтюрації порохових газів при пострілі, збігалася фланцем з гільзою від 152-мм гаубиці зразка 1909/30 pp. і зазвичай із неї виготовлялася.
Варіанти та модифікації ред.
- 160-мм міномет зразка 1943 року (МТ-13)
- 160-мм міномет М-13Д - перша модернізація міномета, проведена влітку 1945 року. Довжина ствола була збільшена на 50 мм, а дальність стрілянини до 7400 м. Проте обмежилися виготовленням чотирьох дослідних зразків.
- 160-мм дивізійний міномет зразка 1949 (М-160)
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж и к л Hogg I. V. Twentieth-Century Artillery — Friedman/Fairfax Publishers, 2000. — С. 181. — ISBN 978-1-58663-299-1
- ↑ Д. Ф. Устинов. В ім'я Перемоги. М., Воєніздат, 1988. стор.218
- ↑ Зброя Перемоги 1941-1945 / за заг. ред. В. Н. Новікова. М., "Машинобудування", 1985. стор. 94