Ґу Кайлай (нар. 15 листопада 1958) — китайський адвокат і підприємець. Друга дружина колишнього члена Політбюро КПК Бо Сілая, одного з найвпливовіших китайських політиків до усунення з посади в 2012 році. В серпні 2012 року Ґу була визнана винною у вбивстві британського бізнесмена Ніла Хейвуда та отримала у вирок відкладену смертну кару.[1][2][3]

Ґу Кайлай
谷开来
Народилася 15 листопада 1958(1958-11-15) (64 роки)
Linyi Countyd, Q10318519?, Шаньсі, КНР
Громадянство КНР КНР
Діяльність адвокат
підприємець
Alma mater Пекінський університет
Батько Gu Jingshengd
Мати Fan Chengxiud
У шлюбі з Бо Сілай
Діти Бо Ґуаґуа

РодинаРедагувати

Ґу — наймолодша з п'яти дочок генерала Ґу Цзіншена, одного з провідних революціонерів до приходу КПК до влади.[4] Генерал Гу обіймав різні посади в перші роки правління Комуністичної партії, але був ув'язнений під час Культурної революції. Ґу Кайлай також отримала покарання у вигляді примусової роботи в м'ясному магазині та на текстильній фабриці.

Ґу зустріла Бо Сілая в 1984 році на екскурсії в Цзиньчжоу, Ляонін, де Бо був секретарем компартії. Подружжя має сина Бо Ґуаґуа, який навчався в Оксфорді та Гарварді.[5]

Коментарі чоловіка і синаРедагувати

У 2009 році її син дав інтерв'ю китайським ЗМІ:

  тато часто розмовляє зі мною про матір, він відчуває, що вона чудова, вдумлива, творча, може досягати мети. У неї була дуже успішна юридична фірма, яку їй довелось покинути через можливість небажаних підозр. Тато сказав, що це не лише особиста, а й кар'єрна втрата. Він навіть сказав, що коли би він звільнився заради матері, то вона досягла би ще більших успіхів! Після звільнення вона жила дещо відлюдно, в громадських заходах участі не брала, тато інколи просив її відвідати суспільні заходи, вона відмовлялась. Я можу її зрозуміти, вона не хоче жити в тіні тата, та втратила себе. Тепер вона весь день читає та проводить дослідження «порівняльної культури».[6]  

В інтерв'ю її чоловіка китайським ЗМІ в березні 2012 року він сказав:

  моя дружина Кайлай … 20 років тому вона була дуже успішним адвокатом, але вона боялась, що люди пліткуватимуть, тому вона закрила свою дуже успішну юридичну фірму. Протягом багатьох років вона лише читає книжки, бере участь в деяких мистецьких заходах та творчої самодіяльності, та тихо супроводжує мене.»[7]  

Кар'єраРедагувати

Ґу Кайлай отримала ступінь з права, а потім ступінь магістра з міжнародної політики в Пекінському університеті.[8] Визнання як адвоката вона здобула після заснування юридичної фірми в Пекіні.[9] За свою кар'єру вона брала участь в кількох гучних справах, можливо, була першим китайським адвокатом, який виграв цивільний позов у Сполучених Штатах, де вона представляла компанії із зони Далянь проти компанії Мобіл.[10] Також вона написала декілька книжок.

Думки про систему правосуддяРедагувати

Після подорожі до Сполучених Штатів, Кайлай стала висміювати американську систему правосуддя, називала її незграбною: «вони можуть висунути звинувачення проти собаки та навіть засудити чоловіка за зґвалтування дружини». Кайлай писала, що: «ми не граємось словами, а дотримуємось принципів, що „спираються на факти“ …Ви будете арештовані, засуджені і страчені якщо ми встановимо, що ви когось вбили».[11]

Розслідування вбивстваРедагувати

В березні 2012 року Ґу була втягнута у скандал державного масштабу, коли заступник її чоловіка, Ван Ліцзюнь шукав притулок в американському консульстві в Ченду. Ходили чутки, що Ван мав докази корупційного скандалу, і Бо намагався завадити антикорупційному розслідуванню проти Ґу.[12] Зокрема, Ван заявив, що Ґу мала бізнес-конфлікт з британським бізнесменом Нілом Хейвудом, який загадково помер в Чунціні; Ван стверджував, що Хейвуда отруїли. The Wall Street Journal повідомила, що Ван, можливо, впав у немилість Бо через розголошення інформації про справу Хейвуда.[10][13]

Після інциденту з Ван Ліцзюнь та усунення Бо з ключових посад в компартії, проти Ґу розпочалось розслідування за підозрою у вбивстві Хейвуда.[14] 10 квітня 2012 в рамках розслідування Ґу була затримана і «передана до судових органів».[15] Несподівано, китайські державні ЗМІ додали прізвище її чоловіка, назвавши її Бо-Ґу Кайлай, що незвично для одружених китайок. Деякі припускають, що це може означати, що Ґу, може мати іноземне громадянство, і тому в офіційних документах вона фігурує як «Бо-Ґу Кайлай».[16] Інші вважають, що в такий спосіб влада хоче підкреслити, що злочини, в яких її звинувачено, пов'язані зі зловживаннями її чоловіка.[17]

26 липня 2012 Ґу Кайлай було офіційно пред'явлено звинувачення у вбивстві Хейвуда, на підставі, як стверджував прокурор, «істотних і беззаперечних» доказів.[18][19][20] 9 серпня 2012, за даними китайського державного інформаційного агентства Сіньхуа, Гу зізналась на одноденному судовому засіданні, що вона несе відповідальність за вбивство Хейвуда. Вона стверджувала, що її дії були обумовлені «психічним розладом», і заявила, що «погодиться на будь-який вирок».[21]

ВердиктРедагувати

20 серпня 2012 Ґу Кайлай отримала умовний смертний вирок, який зазвичай означає довічне ув'язнення після двох років відтермінування, але після дев'яти років вона може бути умовно-достроково звільнена з медичних причин.[22] Суд тривав один день, вирок не був опротестований Ґу. Чжан Сяоджну, помічник родини Бо був засуджений до дев'яти років тюремного ув'язнення за участь у вбивстві,[1], в якому він зізнався.[2]

Після оприлюднення китайськими ЗМІ кадрів з судового засідання, інтернет-форумами швидко стали поширюватись чутки, що насправді на суді була двійник Ґу Кайлай, і китайська влада спробувала застосувати до них цензуру. The Financial Times послалась на думку експертів з програмного забезпечення розпізнавання облич, які стверджували, що людина на суді не була Ґу Кайлай,[23][24] а експерт з розпізнання облич, з якими зв'язалась Slate висловив думку, що це, швидше за все, була Ґу. В Китаї поширена практика дін цзуй (en:Ding zui), коли багатії платять незаможним людям, аби ті постали перед судом та відбували замість них покарання.[25]

Після винесення вироку Велика Британія висловила задоволення проведеним розслідуванням, та заявила, що «весь час давала знати Китайським високопосадовцям, що суд має відповідати міжнародним стандартам з дотримання прав людини, а смертний вирок не буде виконани».[1][3] BBC News зазначило, що «інформовані спостерігачі помітили відбитки Комуністичної партії Китаю на результатах розслідування», оскільки вирок був «надто акуратний і на диво добре підходить для одного конкретного завдання» обмеження наслідків скандалу.[26] The New York Times припускає, що вирок «підняв питання про корупцію і політичний блат в лавах комуністичної партії».[27]

Офіційна версіяРедагувати

Офіційна історія вбивства Хейвуда виглядає так.[28] Ніл Хейвуд вимагав від Ґу виплатити йому $22 мільйонів після банкрутства венчурного підприємства в галузі нерухомості. Одного разу Хейвуд надіслав їй листа з погрозами сину. Через ці погрози Ґу вирішила вбити Хейвуда. В готелі в Чунцін Ґу пригостила Хейвуда віскі та чаєм. Хейвуд сп'янів і його знудило. Коли Хейвуд спробував лягти в ліжко, Ґу налила отруту для тварин йому в рот та поклала пігулки поруч, аби створити вигляд передозування.

Альтернативна історіяРедагувати

За даними Reuters, в кінці 2011 року Ґу звернулась до Хейвуда з проханням вивести велику суму грошей з Китаю.[29] Хейвуд погодився це зробити, якщо Ґу сплатить йому певну суму грошей. Але Хейвуд попросив більше грошей, ніж очікувала Ґу. Коли Ґу сказала Хейвуду вгамувати свою жадібність, Хейвуд пригрозив розповісти про справи Ґу. Ґу обурилась та вирішила прибрати Хейвуда.

Існує ряд доказів того, що Ґу виводила великі суми грошей за межі Китаю. Ван Ліцзюнь написав два листи в Центральну дисциплінарну комісію зі звинуваченням Ґу у виведенні декількох сотень мільйонів доларів з країни. Отримавши ці листи комісія не вжила жодних офіційних заходів.[30]

ПосиланняРедагувати

  1. а б в Bo Xilai scandal: Gu Kailai jailed over Heywood murder. BBC. 19 серпня 2012. Архів оригіналу за 12 грудня 2012. Процитовано 20 серпня 2012. 
  2. а б Chinese politician's wife convicted of murder. Al Jazeera. 20 серпня 2012. Архів оригіналу за 12 грудня 2012. Процитовано 20 серпня 2012. 
  3. а б Ruwitch, John (20 серпня 2012). China's Gu Kailai gets suspended death sentence. Reuters. Архів оригіналу за 12 грудня 2012. Процитовано 20 серпня 2012. 
  4. Bloomberg News (13 April 2012). "China Murder Suspect’s Sisters Ran $126 Million Empire" [Архівовано 16 квітня 2012 у Wayback Machine.]. Bloomberg BusinessWeek. Retrieved 20 April 2012
  5. Jeremy Page, "Children of the Revolution" [Архівовано 23 березня 2012 у Wayback Machine.], The Wall Street Journal. 26 November 2011.
  6. 薄瓜瓜:有为青年还是放荡官二代?[недоступне посилання з травня 2019]
  7. 薄熙来:夫人担心有人造谣关掉律师事务所 做家务陪伴我 (cn). 龙虎网站. 11 березня 2012. Архів оригіналу за 19 березня 2012. Процитовано 7 червня 2012. 
  8. China's 'Jackie Kennedy' under scrutiny [Архівовано 10 серпня 2012 у Wayback Machine.], BBC News, 11 April 2012.
  9. Wife of sacked Chongqing boss a woman of many talents [Архівовано 23 серпня 2013 у Wayback Machine.], Want China Times, 19 March 2012.
  10. а б Jeremy Page, U.K. Seeks Probe Into China Death [Архівовано 15 травня 2013 у Wayback Machine.], Wall Street Journal, 26 March 2012.
  11. Trial of Chinese Ex-Official’s Wife Begins and Ends. Архів оригіналу за 4 жовтня 2012. Процитовано 5 жовтня 2012. 
  12. John Garnaut, 'Bo intrigue deepens over death of Briton' [Архівовано 29 червня 2012 у Wayback Machine.], Sydney Morning Herald, 26 March 2012.
  13. Jeremy Page, Brian Spegele, and Steve Eder, 'Jackie Kennedy of China' at Center of Political Drama [Архівовано 1 жовтня 2012 у Wayback Machine.], Wall Street Journal, 6 April 2012.
  14. Chris Buckley and Benjamin Kang Lim, China says Bo Xilai's wife suspected of murder China suspends Bo from elite ranks, wife suspected of murder [Архівовано 17 вересня 2012 у Wayback Machine.], Reuters, 10 April 2012.
  15. Bristow, Michael. Bo Xilai's wife suspected over 'murder' of Briton. BBC News. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 11 квітня 2012. 
  16. Sharon LaFraniere (11 квітня 2012). Surname of Ex-Official’s Wife Adds New Twist to Mystery. New York Times. Архів оригіналу за 8 листопада 2012. Процитовано 5 жовтня 2012. 
  17. Ho, Stephanie (11 квітня 2012). Bo Xilai Scandal Dominates Chinese Media. Voice of America. Архів оригіналу за 13 квітня 2012. Процитовано 11 квітня 2012. 
  18. Gu Kailai charged with murder of British businessman in China. 26 липня 2012. Архів оригіналу за 25 вересня 2012. Процитовано 5 жовтня 2012. 
  19. Bo Xilai's wife prosecuted for intentional homicide: Xinhua. Архів оригіналу за 26 липня 2012. Процитовано 26 липня 2012. 
  20. Bogu Kailai, Zhang Xiaojun charged with intentional homicide [Архівовано 29 липня 2012 у Wayback Machine.], Xinhua, 26 July 2012.
  21. Bo Xilai scandal: Gu Kailai 'admits Neil Heywood murder'. BBC. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 10 серпня 2012. 
  22. Jeremy Page (20 серпня 2012). China's Gu May Spend Only 9 Years in Prison. Wall Street Journal. Архів оригіналу за 21 серпня 2012. Процитовано 20 серпня 2012. 
  23. Yuwen Wu (24 серпня 2012). Gu Kailai and the body double debate. BBC News. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 26 серпня 2012. 
  24. Kathrin Hille, Gu Kailai verdict set for Monday, Financial Times, 19 August 2012.
  25. Sant, Geoffrey (24 серпня 2012). Double Trouble in China. Slate. Архів оригіналу за 25 серпня 2012. Процитовано 25 серпня 2012. 
  26. Sudworth, John (20 серпня 2012). Bo Xilai casts long shadow over Gu Kailai case. BBC News. Архів оригіналу за 20 серпня 2012. Процитовано 20 серпня 2012. 
  27. In China, Gu Kailai’s Reprieve Reinforces Cynicism. NY Times. 21 серпня 2012. Архів оригіналу за 23 серпня 2012. Процитовано 5 жовтня 2012. 
  28. Jacobs, Andrew (20 серпня 2012). China Defers Death Penalty for Disgraced Official’s Wife. New York Times. Архів оригіналу за 24 жовтня 2012. Процитовано 16 вересня 2012. 
  29. Buckley, Chris (17 квітня 2012). Briton killed after threat to expose Chinese leader’s wife. Reuters. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 16 вересня 2012. 
  30. LaFraniere, Sharon (16 квітня 2012). Briton in a Chinese Scandal Reportedly Brokered Overseas Money Transfers. New York Times. Архів оригіналу за 2 січня 2013. Процитовано 16 вересня 2012.