Яффська угода (1192)

Угодамыж Річардом Левове Серце і Салах ад-Діном в 1192 році

Яффська угода 1192 року — договір між королем Англії Річардом Левове Серце і мусульманським правителем Салах ад-Діном, укладений 1[1] або 2 вересня 1192 року (20 числа Ша'бан 588 року гіджри) незабаром після битви при Яффі в липні-серпні 1192 року. Договір гарантував вільний доступ неозброєним християнським паломникам та торгівцям до Єрусалиму і гарантував трирічне перемир'я між двома арміями. Договір був укладений за сприяння Баліана д'Ібелін, очільника оборони Єрусалима 1187 року і завершив Третій хрестовий похід.

Яффська угода (1192)
Battle of Jaffa (1192).jpg
Тип мирна угода
Підписано 1 або 2 вересня 1192 року

Іноді він також відомий як Рамльська угода[1][2][3] або Договір 1192 року[4].

ПередумовиРедагувати

Під час Третьго хрестового походу армії хрестоносців на чолі королем Англії Річардом I Левове Серце, королем Франції Філіпом II Августом і герцогом Австрії Леопольдом вдалось після дворічної облоги в липні 1191 році захопити Акру, після чого Філіп і Леопольд з більшістю своїх лицарів відбули додому. Річард Левове Серце залишився в Палестині єдиним керівником хрестового походу.

Попередні спроби домовитисьРедагувати

 
Річард Левове Серце в поході на Єрусалим. Джеймс Вільям Глес

Після облоги Акри король Річард і Салах ад-Дін провели серію перемовин про умови завершення Третього хрестового походу. Ці листи зазвичай містили аргументи про релігійні аспекти і про те, хто, християни чи мусульмани, мали більше прав на Єрусалим. Жодна з цих спроб фактично не призвела до укладення мирних домовленостей.

У вересні 1991 року Річард переміг військо Салах ад-Діна в битві при Арзуфі, після чого зміг захопити Яффо. В листопаді 1991 року і в червні 1992 року Річард на чолі армії хрестоносців здійснив дві спроби походу на Єрусалим і обидва рази мусив відступити дійшовши майже до меж видимості міста, перший раз через несприятливі погодні умови, а другий розбіжності серед лідерів хрестоносців[5].

 
Салах-ад-Дін, мініатюра, створена до 1185 року

Влітку 1992 року, перебуваючи в Акрі, Річард готувався повернутися додому через несприятливі для нього політичні події, які відбувались Англії[6], коли почув новину про те, що Салах ад-Дін та його армія знову взяла в облогу Яффо. Річард і на чолі невеликого загону чисельністю трохи більше 2000 чоловік попливли до Яффо на кораблях і у раптовому нападі зі своїх кораблів розбили армію Салах ад-Діна, яка не очікувала атаки з моря. Битва при Яффі закінчилася повною невдачею для Саладіна, який був змушений відступити. Ця битва значно зміцнила позиції прибережних держав хрестоносців[7].

2 вересня 1192 року, після поразки під Яффо, Салах ад-Дін був змушений укласти угоду з Річардом, умови якої сторони намагались узгодити протягом останніх двох років. Ні Салах ад-Дін, ні король Річард не були прихильниками укладання мирної угоди, але вони не мали іншого вибору. Ісламський правитель був ослаблений поразками та витратами війни, і обом з них довелося мати справу із загрозами їх владі вдома, що вимагало від них негайного повернення з Палестини у власні королівства[8].

Умови мирного договоруРедагувати

 
Карта держав хрестоносців в 1190 році (перед 3-м хрестовим походом)

Договір головним чином торкався двох основних питань — статусу Єрусалима та права християн на паломництво, а також ступінь суверенітету держави хрестоносців у Святій Землі. По-перше, договір гарантував безпечний проїзд християн і мусульман через Палестину, заявивши, що Єрусалим залишатиметься під контролем ісламу, але він буде відкритий для християнських паломництв. По-друге в ньому було узгоджено, що християни утримуватимуть узбережжя від Тіру до Яффо, що практично зводило латинське Єрусалимське королівство, яке втратило майже всю свою територію в 1187 році, до прибережної смуги, яка простягається між цими двома містами. Аскалон був спірним питанням, оскільки загрожував зв'язку між володіннями Салах ад-Діна в Єгипті та Сирії і зрештою було погоджено, що укріплення Аскалона мали бути зруйновані, а саме місто повернуто Салах ад-Діну.

Річард покинув Святу Землю, відпливши з Акри 9 жовтня 1192 року.

НаслідкиРедагувати

 
Річард I Левове Серце прощається зі Святою землею. Картина Франсуа Гізо.

Жодна сторона не була цілком задоволена результатами війни. Хоча перемоги Річарда позбавили мусульман важливих прибережних територій і відновили життєздатну Франкську державу в Палестині, багато християн на Латинському Заході були розчаровані тим, що він вирішив не відвойовувати Єрусалим[9]. Так само багато хто в ісламському світі були стурбовані тим, що Салах ад-Діну не вдалося остаточно вигнати християн із Сирії та Палестини. Проте мусульмансько-християнська торгівля в портових містах уздовж узбережжя Середземного моря та на всьому Близькому Сході процвітала[10].

Яффська угода 1229 рРедагувати

У 1229 році між племінником Салах ад-Діна Аль-Камілєм та імператором Фрідріхом II було підписано іншу Яффську угоду, яка поклала кінець Шостому хрестовому походу. Згідно цієї угоди Єрусалим та низка інших територій в Палестині без бою передавались під контроль хрестоносців[11][12].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б El-Sayed, Ali Ahmed Mohamed (2017). Islamic Awqaf related to Peace-Building Among Nations: Tamim Al-Dari Hospice as a Model. Cairo: Dar al-Kitab al-Gamey. с. 45–74 [60]. Процитовано 22 червня 2020. 
  2. Stark, Rodney (2009). God's Battalions: The Case for the Crusades (вид. digital). Harper Collins e-books. с. 115. ISBN 978-0-06-194298-3. Процитовано 22 червня 2020. 
  3. Lane-Poole, Stanley (1901). A History of Egypt in the Middle Ages. VI, The Middle Ages. London: Methuen & Co. с. 213. Процитовано 22 червня 2020. 
  4. Amitai, Reuven (July 2017). The Development of a Muslim City in Palestine: Gaza under the Mamluks. ASK Working Paper 28 (Bonn: University of Bonn, Annemarie Schimmel Kolleg: History and Society during the Mamluk Era (1250–1517)): 5. ISSN 2193-925X. Процитовано 22 червня 2020. 
  5. Gillingham, pp. 198—200.
  6. Gillingham, pp. 209—212
  7. Runciman 1954, pp. 71–72
  8. Lane-Poole, Stanley (2007). Saladin and the Fall of the Kingdom of Jerusalem (англ.). The Other Press. ISBN 978-9839541557. 
  9. Procter, George (1854). History of the crusades: their rise, progress, and results. R. Griffin and Co. pp. 112–16.
  10. Crompton, Samuel Willard (2003). The Third Crusade: Richard the Lionhearted vs. Saladin. Great battles through the ages. Infobase Publishing. p. 64. ISBN 0-7910-7437-4.
  11. Adrian J. Boas (2001). Jerusalem in the Time of the Crusades: Society, Landscape and Art in the Holy City Under Frankish Rule. London: Routledge. с. 1. ISBN 978-0415230001. Процитовано 10 травня 2015. 
  12. Humphreys, R. Stephen (1977). From Saladin to the Mongols: The Ayyubids of Damascus 1193–1260. State University of New York (SUNY) Press. с. 197–198. ISBN 0873952634. Процитовано 10 травня 2015. 

ДжерелаРедагувати