Шпіганевич Тарас Анатолійович
Тара́с Анато́лійович Шпігане́вич (Шпіганєвич) (16 червня 1994, Чернятин — 4 серпня 2014, Київ) — солдат Збройних сил України, водій 95-ї окремої аеромобільної бригади. Учасник російсько-української війни, під час боїв за Торез дістав поранення, внаслідок якого помер у лікарні.
| Шпіганевич Тарас Анатолійович | ||
|---|---|---|
 Солдат | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження | 16 червня 1994 Чернятин | |
| Смерть | 4 серпня 2014 (20 років) Київ | |
| Поховання | Жмеринський район | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2013-2014 | |
| Приналежність |  Україна | |
| Вид ЗС |  Збройні сили | |
| Рід військ |  Десантні війська | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Життєпис
ред.Народився 1994 року в селі Чернятин (Жмеринський район, Вінницька область). З відзнакою закінчив 9 класів Чернятинської школи, із червоним дипломом — Чернятинський коледж («експлуатація та ремонт машин і обладнання агропромислового виробництва»), вступив на 3-й курс Вінницького аграрного університету.
Конструював технічні вироби, за які неодноразово отримував нагороди, у тому числі всеукраїнського рівня.
2013 року вирішив піти до лав Збройних сил України за контрактом, водій, 95-та окрема аеромобільна бригада. Продовжив навчання на заочній формі.
Перебував в Херсонській області на межі з окупованим Кримом. Зі своїм підрозділом брав участь в боях за Слов'янськ, Лисичанськ, Краматорськ, Семенівку, гору Карачун, здійснив рейд 95-ї бригади. 27 липня 2014-го в часі бою під Дебальцевим (за іншими даними — під Торезом) був підбитий в БТРі. Будучи пораненим, зробив усе можливе, щоб не постраждали інші члени екіпажу. При евакуації непритомного Шпіганевича з палаючого БТРа іще двічі поранив снайпер — в ногу та плече.
Доправлений у харківський шпиталь, вночі літаком до Києва — у Головний військово-клінічний госпіталь Міністерства оборони України. Лікарям довелося ампутувати ліву ногу вище коліна, намагались врятувати пришиту ліву руку. Шпіганевич втратив дуже багато крові, почалася реакція організму на перелиту кров, ускладнення з нирками. 4 серпня помер на лікарняному ліжку.
6 серпня 2014 року похований у Чернятині.
Без Тараса лишились батько і мама Леся Сергіївна — завідуюча місцевим дитсадком. Його батько — викладач Чернятинського коледжу Анатолій Петрович Шпіганєвич — став волонтером.[1]
Нагороди та вшанування
ред.- Орден «За мужність» III ступеня (14 листопада 2014, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.[2]
- його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 2, ряд 4, місце 24.
- 21 жовтня 2014 року в приміщенні Чернятинського коледжу Вінницького національного аграрного університету, де навчався Тарас Шпіганєвич, йому відкрито дошку пам'яті.
Примітки
ред.- ↑ Ми їздимо тільки на передній край. Архів оригіналу за 12 вересня 2022. Процитовано 7 жовтня 2022.
- ↑ Указ Президента України від 14 листопада 2014 року № 873/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
Джерела
ред.- Шпіганевич Тарас Анатолійович // Книга пам'яті полеглих за Україну
- Герої не вмирають! // zhmerynka-rda.gov.ua
- Український Меморіал