Відкрити головне меню

Шведи в Україні — національна меншина, що налічувала за переписом населення 2001 року 188 осіб, переважно у Херсонській області[1]

У 1782 року шведи-емігранти з території острова Даґо (нині — Естонія) заснували в Новоросійській губернії поселення Старошведське (швед. Gammalsvenskby). Це єдина скандинавська колонія у Євразії на схід від Фінляндії. Після завершення російсько-шведської війни 1791 року до Старошведського відправлені військовополонені шведської армії.

До 1917 року шведська колонія перебувала у складі Російської імперії, а до 1915 року мала офіційну назву Старошведське Altshwedendorf. Цей час характерний окремим адміністративним статусом шведського колоністького округу (пізніше — волость). У підпорядкуванні шведського округу було три великих німецьких села.

З 1926 по 1938 рік шведська колонія мала дві офіційні назви: Старошведське та швед. Gammalsvenskby. Швеція знала місце проживання як «швед. Gammalsvenskby». Радянські періодичні видання називали українських шведів як старо-шведи швед. Gammal-svenskbyborna.

На період 1920-тих років шведи зазнали політики коренізації.

У 1929 року значна частина місцевих шведів, близько 885 осіб емігрували до Швеції. Сьогодні у селі Зміївка, частиною якого є Старошведське, проживає більше сотні шведів, нащадків переселенців з Балтії.

Шведська церква, нині використовується як православна
Шведи Зміївки
Пам'ятник репресованим українським шведам


Зміст

ІсторіяРедагувати

Переселенці острова ДаґоРедагувати

Конфлікт аристократівРедагувати

Російська імперіяРедагувати

Еміграція за Катерини IIРедагувати

Кількість переселенців з острова Даге складало 966 осіб, а ті які добрались до нової колонії 880 (Маньков2).

Полонені російсько-шведської війниРедагувати

Шведський колоніальний округРедагувати

У 1852 році у шведському окрузі працювало 674 чоловік. Дохід котрих склав 18 рублів 16 копійок у середньому. В основому продажі були за рахунок продажів хліба та вовни. 10,007 рублів від продуктів та 2,239 рублів від продажі вовни. Разом 12,246 рублів(Штах171). Відомо, що у цьому ж році було створено знарядь на 935 рублів(Штах185).

2 січня 1858 року колоністи Шведського округа отримали Височайшу благодарність за пожертовання під час Кримської війни. Волосний старшина округа Готфрид Верлепо отримав срібну медаль з написом «За усердие» (За старанність) (Штах 81-82).

Перша світова війнаРедагувати

Під час Першої світової війни шведи України, як піддані російського імператора були мобілізовані до армії. Після розпорядження воєнного міністерства Російської імперії шведське село Альтшведендорф включено до переліку тимчасових населених пунктів розміщення біженців. Про це було повідомлено Південно-західного відділення Російського товариства Червоного Хреста, а також Всеросійський земський союз(наук вістник7).

Назви поселеньРедагувати

Радянський союзРедагувати

Воєнний комунізмРедагувати

У зв'язку із тим, що шведське село стало тимчасовим пунктом розміщення біженців до 1920 року розміщення біженців у шведському селі не спостерігалось. Причиною подібного стало відсутність залізниці поруч, як один із чинників для пересування біженців (наук вістник7). В 1920 році влада більшовиків реквізує у шведів коней. Це спричинило економічну нестабільнісь шведського населення(наук вістник8). До того ж з негарадів шведського етносу відносять й голод 1921-1923 років.

НЕП та КоренізаціяРедагувати

Відновлення приватних відносин під час Нової економічної політики пожвавив економічне зростання. Разом тим в період коренізації та націоналізації районів шведам було відмовлено у заснуванні Шведського національного району в межах сучасного Бериславського району. Разом з тим населениму пункту надали статус національного та дозволили ісунвання шкіл зі шведського мовою викладання, а також функціонування у діловодстві шведської мови в межах Старошвеської національної сільської ради(наук вістник8).

Антирелегійна кампаніяРедагувати

В кінці 1920-тих розгорнулась антирегійна кампанія проти шведської лютеранської громади швеських сіл (наук-вістник8).

Нові населені пунктиРедагувати

Комітет справ Старошведського населенняРедагувати

Шведська національна радаРедагувати

Повернення до ШвеціїРедагувати

Рух заради повернення шведів на історичну батьківщину започаткував архієпископ Упсальський Натан Седерблум (науквістник8).

Рееміграція шведів України до Швеції відбувався в два етапи.

1 серпня 1929 року 881 чоловік зі шведського села Альтшведендорф повернулись до Королівства Швеція. Завдяки старанням шведського колоніста Йоханнеса Бускаса була збережена історична пам'ять шведських колоністів. Шведи поставились до пізніх переселенців вороже, вбачаючи в них емігрантів. Більшість з них посились на острові Готланд. Проте, уряд Швеції заборонив їм створювати власну громаду. На цьому ж острові було побудовано лютеранську кірху із дзвонами старої кірхи села Альтшведендорф. Кожного року 1 серпня вони дзвонять в честь пам'ятті повернення до Швеції (науквістник8).

Другий етап включає у себе факт того, що не всі шведи втримались у Швеції у зв'язку з економічною кризою. Так, частина емігрувала до Канади у провінцію Манітоба. Після економічного піднесення вони повернулись знов до Швеції (науквістник8).

Усі особи, котрі не повернулися назад, засуджені як зрадники й вороги трудящого народу (науквістник8)

Повернення до СРСРРедагувати

Активна пропаганда Комінтерну та шведської комуністичної партії спричинило те, що 120 чоловік (або 14% загального числа репатріантів повернулись до України. Деякі з них вступили до комуністичної партії (науквістник8).

Шведський колгоспРедагувати

Це був перший у світі шведський колгосп під назвою «Шведкомпартія».

Шведська шпигунська контр-революційна організаціяРедагувати

Друга світова війнаРедагувати

Під час окупації Верхмату України шведське населення співпрацювало із німецькою адміністрацією. Перший напрямок характеризується перекладом з німецької (шведи України знали німецьку мову). Другий напрямок характерний у контролі виконання продовольчих поставок до Німеччини(наук вістник8).

Виселення в НімеччинуРедагувати

Шведи уникнули депортації за указом Президії Верховної ради СРСР (серпень 1941 р.) (науквістник8).

Депортація в Комі АРСРРедагувати

Після повернення радянської влади в Україні більшість шведів звинувачено у «зраді Батьківщині» (науквістник 8).

Повернення в ЗміївкуРедагувати

Післявоєнний часРедагувати

Після проведення операції Вісла до шведської громади було долучено мешканців із східної Польщі, що позначилось на етнічно-релігійній різноманітності, а також асиміляції шведського етносу України(наук вістник 8).

Пізній соціалізмРедагувати

З метою пропаганди КДБ використовувало мешканців села для інформування західної спільноти. Так, у 1967 році було інтерв'ю з Андрієм Гоасом у статті «Діти різних народів» (Газета «Наддніпрянська Правда», 1967 рік). Про що швед розповідав про щасливе життя шведських колгоспників (науквістник 8).

ПеребудоваРедагувати

Під час перебудови пожвавились контакти з родичами із за кордону. У 1989 році Йоханнес Бускас відвдав Зміївку.)науквістник 8)

СучасністьРедагувати

Незалежна УкраїнаРедагувати

Від 1992 року відновлена душпастирську діяльність громади Євангелічно-лютеранської церкви, котра розділила приміщення кірхи з греко-католицькою парафією (науквістник9).

Прибуття короля Карла XIIРедагувати

ЗемляцтвоРедагувати

Матеріальна та духовна культураРедагувати

Руничні календарі та богословські книгиРедагувати

ОсвітаРедагувати

Заклади культуриРедагувати

Старошведська кірхаРедагувати

Зараз це розділене приміщення з греко-католицькою громадою. Від 1992 року відроджено Євангелічно-лютераська церква (науквістник9).

ЧисельністьРедагувати

XIX століттяРедагувати

На початку XIX століття кількість шведів становила 150 або 160 осіб (Маньков2) 1852 році шведів налічувало 168 осіб(маньков2). В середині XIX століття чисельність шведів досягла близько 820 чоловік. Згідно Всеросійського перепису 1897 року їх становило до 900 осіб (наук вістник).

XX століттяРедагувати

Чисельність шведів за переписами

XIX століттяРедагувати

Шведи в Україні за переписом 2001 р.

МоваРедагувати

За переписом 2001 року зі 188 шведів України назвали рідною мовою шведську 32 осіб (17,0%), українську — 122 (64,9%), російську — 28 (14,9%)[2]

ДіалектиРедагувати

ПриміткиРедагувати

Література та джерелаРедагувати

  • Штах, Яков. Очерки из истории и современной жизни южнорусских колонистов / Я. Штах. – Москва: [б.и.], 1916. – 266 c.

ПосиланняРедагувати