Шарль Дюї
Шарль Дюї́ (фр. Charles Duits; 1925—1991) — французький письменник і художник у стилі сюрреалізму, поет і автор еротичних оповідань та науково-фантастичних творів.
| Шарль Дюї | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Charles Duits | ||||
| Народився |
30 жовтня 1925[1][2][…] Нейї-сюр-Сен | |||
| Помер |
30 квітня 1991[1][2] (65 років) Париж | |||
| Громадянство |
 Франція | |||
| Діяльність | художник, поет, письменник наукової фантастики | |||
| Alma mater | Академія Філліпса | |||
| Роки активності | 1940[4] — 1991[4] | |||
|
| ||||
Біографія ред.
Народився в місті Нейї-сюр-Сен 30 жовтня 1925 року, у родині американки і нідерландця. Втікши до Сполучених Штатів на початку Другої Світової війни, він вчився в академії Філліпса, потім в Гарвардському університеті. Його улюбленими авторами були Рембо й Лотреамон, але по-справжньому перевернуло його життя знайомство з «батьком» сюрреалізму Андре Бретоном. «Без сумніву, раптово важливий посил, що я провів своє справжнє життя вистерігаючи, хапаючи уривками, прийшов дійсно з Вами», заявив Бретон. «Неможливо виразити здивування, що я відчув, майже священний жах, коли я зрозумів, що Бретон раптом ставиться до мене як до рівного, як до якогось з олімпійців…» — напише потім Шарль Дюї.
У Нью-Йорку Шарль Дюї встановив зв'язки з багатьма митцями, таких як Марсель Дюшан і Роберто Матта. Цей час він надалі описав у своїй книжці «Андре Бретон сказав проходь». Він спілкується також з Анаїс Нін і Майєю Дерен.
6 грудня 1948 року, по поверненні у Францію, Шарль переживає релігійне видіння. Побіжно перечитуючи материнське Євангеліє, він раптом побачив, що його несуть у могилу поруч з Дівою Марією. Незважаючи на це, Дюї не навернувся в католицтво.
Наприкінці 1950-х — початку 1960-х років він спілкується з поетом Івом Бонфуа. Також бере участь у гуртку Жоржа Сен-Бонне, заводить там дружбу зі сліпим учасником Французького Опору Жаком Люссераном.
Завдяки своєму другові скульптору Дейвіду Геру, що мав зв'язки з індіанцями, Шарль відкриває для себе пейотль — мексиканську рослину родини кактусових, знамениту своїми психоактивними алкалоїдами, зокрема мескаліном. Він неодноразово випробує дію рослини, і заявляє в 1956 році, що «пейотль дав мені мету існування». «Пейотль розкрив мені нарешті справжній світ, справжній тому, що він повний сенсу, насичений сенсом як плід смаком», скаже він пізніше[5].
Великий шанувальник Віктора Гюго, однією з улюблених цитат з якого була «Будьмо величезним так» (Soyons l'immense oui) (поетична збірка «Споглядання»)[6].
Окрім Гюго, Дюї захоплювався Полем Валері і цікавився східною філософією, навіть у 1960-х роках був близький до Жоржа Батая.
Помер від хвороби в Парижі 4 квітня 1991 року.
Твори ред.
- 1954 : «Поганий чоловік» (Le Mauvais mari), Les Éditions de Minuit, Paris.
- 1967 : «Країна просвітлення» (Le Pays de l'éclairement), Denoël, Paris. Перевидання (1994) Le bois d'Orion, L'Isle-sur-la-Sorgue. ISBN 9782909201054
- 1969 : «Андре Бретон сказав проходь» (André Breton a-t-il dit passe), les Lettres nouvelles, Paris. Перевидання видавництвом Моріса Надо (Maurice Nadeau) в 1991.
- 1970 : «Слина слона» (La Salive de l'éléphant), Éric Losfeld, Paris.
- 1971 : Les Miférables, Éric Losfeld, Paris.
- 1971 : «Птах Хотеп» (Ptah Hotep), Denoël, Paris. Перевидано в 1980 в збірці «Présence du futur» у двох томах.
- 1974 : «Демонічна свідомість» (La Conscience démonique), Denoël, Paris. Розширене перевидання (1994), Le bois d'Orion, L'Isle-sur-la-Sorgue. ISBN 9782909201061
- 1975 : «Віктор Гюго: великий і розтріпаний вітром» (Victor Hugo: le grand échevelé de l'air), P. Belfond, збірка «Mandala», Paris ISBN 2-7144-3803-2
- 1978 : «Нефер» (Nefer), H. Veyrier, збірка «Les Singuliers», Paris ISBN 2-85199-167-1
- 1993 : «Плід виходить з безодні» (Fruit sortant de l'abîme), Le Bois d'Orion, L'Isle-sur-la-Sorgue. ISBN 9782909201023. Передмова Івана Алешина (під його справжнім ім'ям Іван Алешинський)
- 1994 : «Видіння і галюцинація: досвід пейотля в літературі» (Vision et hallucination: l'expérience du peyotl en littérature), під керівництвом Крістіана Лемеллека (Christian Le Mellec), Question de, № 95.
- 1994 : «Життя-рум'яна Бога: щоденник 1968—1971» (La Vie le fard de Dieu: journal 1968—1971), Le Bois d'Orion, L'Isle-sur-la-Sorgue ISBN 9782909201085. Передмова Крістіана Лемеллека
- 1999 : «Слина слона» («La Salive de l'éléphant»), продовження Les Miférables, J. Losfeld, Éd. Blanche, Paris ISBN 2-84412-024-5
- 2016 : «Єдина жінка насправді чорна» (La Seule Femme vraiment noire), приквел до Souvenirs de la Déesse (передмова Жуста Дюї), Éditions Éoliennes, Bastia ISBN 978-2911991882.
Примітки ред.
Посилання ред.
- Un entretien autour de Charles Duits [Архівовано 6 березня 2015 у Wayback Machine.], 31 mars 2011
- Duits Шарль Дюї на сайті Internet Speculative Fiction Database (англ.)