Чорно-біла фотографія

Чорно-біла фотографія — різновид фотографії, в якій будь-які об'єкти зображуються сірою шкалою яскравостей елементів зображення, а інформація про натуральні кольори не зберігається. Зображення, одержуване в чорно-білій фотографії, в загальному випадку є монохромним (чорно-біле, сепія тощо). Цей вид фотографії з'явився раніше, ніж кольорова, і більш як століття залишався домінівним.

Класичний чорно-білий знімок Ензела Адамса «Річка Снейк і Тітон»

ПоширенняРедагувати

Після появи дешевих і доступних для масової публіки технологій кольорової фотографії, зокрема моментальної, частка чорно-білої стала швидко зменшуватися, і до кінця 1970-х років становила в світі менше половини. В СРСР цей процес йшов повільніше через малодоступність і дорожнечу кольорових фотоматеріалів, а також їх складнішої хімічної обробки. Однак, до кінця 1990-х років в країнах СНД завдяки поширенню машинних способів обробки фотоматеріалів співвідношення стало також не на користь чорно-білої фотографії. Поширення цифрової фотографії ще більше посилило цю тенденцію, завдяки простоті і покращенню передання кольору. Одним з найважливіших недоліків чорно-білої фотографії вважається підвищена витрата срібла, навіть за його повноцінної регенерації з обробних розчинів. Причина полягає в тому, що в желатиносрібному фотопроцесі чорно-біле зображення складається з металічного срібла, тоді як кольорове — тільки з барвників. Унаслідок лабораторної обробки срібло з кольорових хромогенних фотоматеріалів вибілюється і може бути практично повністю регенерованим із розчинів. Для чорно-білих фотоматеріалів частка регенерації становить не більше 70 %[1].

Однак існує багато безсрібних технологій чорно-білої фотографії, що дають якісне монохромне зображення різних відтінків. З'явилися безсрібні монохромні фотоплівки, придатні для обробки за швидкісним процесом C-41. Крім того, цифрові технології дозволяють легко перетворити кольоровий знімок на монохромний, регулюючи тональність відображення кольорових об'єктів і співвідношення колірних складових. У 2010-х роках у більшості країн став спостерігатися підвищений інтерес до чорно-білої фотографії, завдяки специфічній виразності фотознімків, позбавлених кольору[2]. Монохромне зображення дозволяє створювати більш абстраговані образи, емоційно інтерпретуючи повсякденну реальність. Ефект може посилюватися тонуванням у тони сепії або холодні відтінки. При цьому можуть використовуватися спеціальні техніки друку, такі як ціанотипія. Невід'ємну частину чорно-білої становить інфрачервона фотографія: в цій зоні спектра зелена рослинність відображається майже білими тонами, тоді як небосхил виглядає практично чорним[3][4]. Ефект можна отримати як аналоговим способом за допомогою інфрахроматичних фотоматеріалів, так і цифровим при видаленні захисного екрана матриці.

Одна з важливих переваг чорно-білого срібного фотодруку в порівнянні з кольоровою фотографією — значна довговічність. Найпоширеніші кольорові фотопроцеси — гідротипний, «Cibachrome»[ru] і особливо хромогенний — дають зображення, з барвників, які швидко вицвітають. Це стосується й кольорових фотографій, отриманих цифровим способом на більшості струменевих або лазерних принтерів. Разом з тим, якісно оброблений і ретельно промитий бромосрібний фотовідбиток може зберігатись до декількох століть, що підтверджується досвідом зберігання. Виняток становить пігментний фотодрук як кольорових, так і чорно-білих фотографій, що дає знімки з довговічністю, порівнянною з олійним живописом. Однак, через технологічну складність вартість одного пігментного відбитка перевищує 1000 доларів[5].

Чорно-білі фотографії як ілюстрації і стилістичний засіб також використовують у цифровому вигляді деякі інтернет-ресурси різної тематики — художні, історичні, аналітико-новинні тощо, зважаючи на асоціювання чорно-білої технології з минулим, документальними газетними фотографіями тощо.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Фотокинотехника, 1981, с. 273.
  2. Хеджкоу, 2004, с. 52.
  3. Дмитрий Катков. СНИМАЕМ ПЕЙЗАЖ НА ИНФРАКРАСНУЮ ФОТОПЛЁНКУ. Статьи (ru). Хулиганствующий элемент. Процитовано 2016-03-15. 
  4. Хеджкоу, 2004, с. 143.
  5. Popular Photography, 1990, с. 47.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати