Чорношкур Василь Андрійович
український актор
Чорношку́р Васи́ль Андрі́йович (нар. 19 лютого 1946[1], Запоріжжя) — український актор, народний артист України, диктор на Українському радіо.
| Чорношкур Василь Андрійович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився | 19 лютого 1946 (78 років) Запоріжжя, Українська РСР, СРСР | |||
| Громадянство |  Україна | |||
| Діяльність | актор, радіоведучий | |||
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого | |||
| Заклад | Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша | |||
| Роки діяльності | з 1968 — дотепер | |||
| IMDb | nm9582817 | |||
| Нагороди та премії | ||||
  | ||||
|
| ||||
Життєпис
ред.Закінчив у 1968 році Київський державний інститут театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого. Того ж року став актором Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша, де відпрацював 42 роки свого життя й виконав понад 200 ролей. Вийшов на пенсію 2010 року[2].
Одночасно був професором Херсонського державного педагогічного університету.
Переїхав до Києва. Знімається в фільмах та серіалах.
Працює радіоведучим на українському Радіо Культура (UR-3). Відомий як дід Василь у радіопрограмі Вечірня колисанка[3]
.
Деякі театральні роботи
ред.- король Фердинанд — «Флаг адмірала»
- Пасюкевич — «Дума про любов»
- Маляр — «Дикий Ангел»
- Кирдяга — «Тарас Бульба»
- Лещ — «Останні» (1987)
- Гнат — «Назар Стодоля» (1997)
- Кайдаш — «Кайдашева сім'я» (1998)
- Граф — «Весілля Фігаро» (1999)
- Городнічий — «Ревізор» (2003)
- Шпак — «Шельменко-денщик» (2004)
- Батько — «Страшна помста» (2009)
- Линяєв — «Вовки та вівці» (2007)
- Безбородько — «Фаворит. Князь Потьомкін Таврійський» (2008)
- Клавдій — «Гамлет» (2010)
- Ксанф — «Езоп»
- Сусід — «Дуже проста історія»
- Читець — радіовистава «Лишатись (не) можна…» (2022)[4]
Фільмографія
ред.Фільми
ред.- 2013 — «Це я» — батько
Серіали
ред.- 2014 — «Вітер в обличчя» — водій автобуса
- 2016—2017 — «Вікно життя» — педіатр
- 2017—2018 — «Лікар Ковальчук» — Сороник
- 2018 — «Опер за викликом» — вахтер
- 2019 — «Кріпосна» — Іван
- 2019 — «Чуже життя»
- 2019 — «Садівниця» — сусід
- 2020 — «Карпатський рейнджер»
- 2020 — «Спіймати Кайдаша»
- 2020 — «Мій любий знайда» — вахтер
- 2020 — «Останній день війни» — лісник
- 2020 — «Сага» — сторож
- 2020 — «Мавки» — Валентин Никифорович Щербак
- 2021 — «Врятувати Віру» — Кузьмич
- 2021 — «Провінціал» — рибалка
Нагороди та визнання
ред.- Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2 червня 1999) — за значний особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, високий професіоналізм та плідну громадську діяльність[5]
- Народний артист України (23 березня 2001) — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, високий професіоналізм[6]
Примітки
ред.- ↑ Зведений перелік основних знаменних і пам'ятних дат Херсонщини. lib.kherson.ua. Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара. 2013. Архів оригіналу за 5 червня 2023. Процитовано 7 вересня 2023.
- ↑ Лариса Жарких. Василь Черношкур: порожнечі немає. artkavun.kherson.ua. передр. газети "Херсон маркет плюс" №31 (289) за 04-10.08.2011. с. 15. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 7 вересня 2023.
- ↑ Вечірня колисанка. Українське Радіо. Архів оригіналу за 7 вересня 2023. Процитовано 8 вересня 2023.
- ↑ Радіо "Культура" 20 років. Найкращі культурні проєкти 2022 року за версією редакції. Українське Радіо. 3 січня 2023. Архів оригіналу за 31 березня 2023. Процитовано 8 вересня 2023.
- ↑ Постанова від 2 червня 1999 р. № 941 "Про нагородження Чорношкура В.А. Почесною грамотою Кабінету Міністрів України". Офіційний вебпортал парламенту України. Процитовано 7 вересня 2023.
- ↑ Указ Президента України від 23 березня 2001 р. № 196/2001 "Про нагородження працівників культури і мистецтва". Офіційний вебпортал парламенту України. Процитовано 3 вересня 2023.