Відкрити головне меню
Дерев'яні створи в Німеччині

Чальни́ця (діал. дальба) — конструкція для причалювання суден, причальна тумба[1]. Цим словом називають: 1) прикіл, причальна паля, що складаються з дерев'яних стояків, сталевих труб або цементних тумб, призначених для швартування (причалювання) човнів, суден; 2) пакіл («пар», мн. парі) у Дністровському лимані для тримання рибальського човна на місці рибальства[2]; 3) створ для маркування судноплавних каналів, наприклад, у Венеції.

Чальниці спочатку виготовляли із загострених колод, які забивали у дно водоймищ і стягували над водою залізними обручами або прибивали дошками.

ЕтимологіяРедагувати

 
Bricole на причалах Кіоджі, головного центра рибної ловлі у Венеціанській лагуні
 
Причальні палі (paline) у Венеції

В українській мові термін чальниця, що походить від чалити, причалювати (швартуватись), запропонували інженери, лексикографи І. Шелудько і Т. Садовський у словнику технічної термінології 1928 року.[1]

Слово укр. пар (мн. па́рі) означає кіл, забитий у дно лиману для тримання човна на місці під час рибальства двома неводами. Таких колів біля кожного човна по два. Слово пар пов'язане зі словом пара (два однорідні предмети) і з'явилось на позначення одного предмета з двох парних.[2]

У морській лексиці багатьох європейських мов термін дальба (нід. dükdalven, фр. duc-d'Albe, нім. Dälben, пол. dalba[3]) походить від імені Фердинанда Альвареса де Толедо (1507—1582), третього герцога Альба (Duc d'Albe), який ніби пришвартував свого човна до стовпів під час перебування в Португалії.

Водночас голландську назву dükdalven стали вживати у XVI столітті. Під час Нідерландської революції (15681648) в порту Брілле, що в Нідерландах, моряки з вигуками: «герцог Альба» перетворили рутинне накидання швартових на причальні палі на розвагу уявного затягування зашморгу на шиї ненависного їм іспанського герцога, тиранічного правителя Фландрії у 15671573, ката своєї країни. Згодом слово dükdalven перетворилось на морський термін.[4]

Парі у Дністровському лиманіРедагувати

У дно Дністровського лиману українські рибалки забивали дерев'яні па́рі, за які брундуком (канатом) кантучили (прив'язували) човен під час риболовлі розпорним неводом, який тягнуть не до берега, а на човни. Один пакіл розташовувався біля чордака (носової частини човна), інший — біля корми. Рибалка, який забивав парі, називався па́рчиком.[2]

Паколи у Венеціанській лагуніРедагувати

 
Створи на картині І.Труша. Венеція, 1908
 
Чальниці на картині К.Моне. Ґранд-канал, 1908

У Венеціанській лагуні зв'язані і вбиті в дно палі (створи) називаються вен. bricoła (італ. bricola / briccola). Призначені для маркування судноплавних каналів. На кожну bricola нанесені цифри і літери, які потрібні в разі туману для визначення місцеперебування. На початку і в кінці кожного каналу є італ. dama, чальниця з високою палею посередині і прикріпленою табличкою зеленого або червоного кольору, що вказує в якому напрямку плисти. Існують також чальниці з однієї палі (італ. meda), трьох (італ. mazzetto), п'яти (італ. ceppo), з десятка (італ. damona).

У самій Венеції різновидом bricoła є palina. На відміну від bricola вони створені з однієї колоди для тимчасового або постійного швартування. Палі меншої товщини використовуються для швартування човнів біля берегів каналів, а палі більшої товщини — у відкритій лагуні.

У добу Венеціанської республіки існувала посада спеціального чиновника, який контролював стан причальних паль. Колоди з неякісної деревини швидко гнили і перетворювали канали на твань (вен. Palo fa palù — була колода стало болото), що негативно впливало на санітарну ситуацію у Венеції.

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Чальниця// Російсько-український словник технічної термінології / Під. ред. І. Шелудька, Т. Садовського.
  2. а б в Берлізов А. А. Лексика рибальства українських говорів Нижнього Подністров'я. — Чернігів, 1959. — С. 12, 59.
  3. Duc-d'Albe
  4. Duc-d'Albe (terme fait partie du vocabulaire marin)