Церква Собору Пресвятої Богородиці (Заболотці)
Церква Собору Пресвятої Богородиці — церква у селі Заболотці Бродівського району Львівської області, розташована в центрі села, біля шляху на с. Лугове. Має статус пам'ятки архітектури національного значення (охоронний № 1337).
| Церква Собору Пресвятої Богородиці | |
|---|---|
|
| |
| 50°01′52″ пн. ш. 24°58′21″ сх. д. / 50.03111111113877740° пн. ш. 24.97250000002777881° сх. д.Координати: 50°01′52″ пн. ш. 24°58′21″ сх. д. / 50.03111111113877740° пн. ш. 24.97250000002777881° сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
| Село | Заболотці |
| Конфесія | УГКЦ[1] |
| Єпископство | Сокальсько-Жовківська єпархія[1] |
| Тип | церква і пам'ятка архітектури[d] |
| Тип будівлі | церква |
| Побудовано | 1746 |
  Церква Собору Пресвятої Богородиці Церква Собору Пресвятої Богородиці (Україна) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Історія ред.
Зведена у 1746 році[2], на місці старішої, спаленої татарами у 1648 році[3]. Ктитором церкви був Северин Ревуцький , тогочасним парохом — Габріель Щесницький[3].
У 1867 році дах церкви вкрили оцинкованим залізом, а в інтер'єрі з'явилися розписи, оновлені у 1933 році майстром Іваном Сахно.
У 1961 (за іншими даними — у 1964 році[3]) церкву при о. Петрі Костюку[4] закрили для богослужінь, віряни ходили до церков сусідніх сіл Лугове і Пониковиця[5]. При закритті церкви низку церковних реліквій було вивезено, зокрема унікальне рукописне Євангеліє XIII століття[3].
У Заболотцях, в каплиці на цвинтарі дяк Петро Прийма разом з людьми відправляли вечірні, молебні, акафісти, маївки. Також збиралися на молитву в хаті Ганни Миськів. Із слів п. Ольги Демчишин відомо, що люди самі відчиняли храм, особливо на великі свята і спільно з дяком служили літургії. Останній раз така відправа була на Різдво 1989 року. Після цього церкву забили на глухо цвяхами і аж відкрили офіційно в Великодню П’ятницю 1989 року.[1][6].
Після відкриття церкви 1989 року, першим священиком був отець Степан Горбовий, згодом о. Петро Мелешко. За нього посвятили місце під майбутню церкву. З 1995 року на парафії душпастирювали: о. Іван Мацієвич, о. Григорій Микитюк, о. Гаврилюк, о. Стасюк, о. Стогняк і о. Петро Настюк. У 1997–1999 роках ? о. Іван Пігура, який налагодив співпрацю зі школою, при ньому заклали фундамент під майбутній храм.
З 1999 душпастирем є о. Ігор Балук. Створене братство “Апостольства молитви”, при школі діє Марійська дружина. Кожної першої п’ятниці місяця служиться Свята година. 29 серпня 2010 р. правлячим архиєреєм Сокальсько-Жовківської єпархії владикою Михаїлом Колтуном освячений храм Собору Пресвятої Богородиці
У 2015 році церкву обстежили та прийняли рішення розпочати першочергові протиаварійні роботи з метою призупинити її руйнування. Впродовж 2015-2016 років за кошти обласного бюджету виконали першочергові реставраційні роботи, зокрема замінили аварійні підвали по всьому периметру будівлі, відреставрували та покрили гонтом купол над вівтарною частиною храму та укріпили найбільш аварійну несучу стіну. В 2021 році реставрацію проджовжили.[7]
Парохи церкви ред.
- близько 1746 року — о. Габріель Щесницький[3]
- близько 1867 року — о. А. Давидович[3]
- після Першої світової війни — не раніше 1933 року — о. Іван Степанів[1][3]
- близько 1961 року — о. Петро Костюк[1][6]
- близько 1989 — о. Степан Горбовий[1][6]
- до 1995 року — о. Петро Мелешко[1][6]
- 1995—1997 роки — о. Іван Мацієвич, о. Григорій Микитюк, о. Гаврилюк, о. Стасюк, о. Стогняк і о. Петро Настюк[1][6]
- 1997—1999 роки — о. Іван Пігура[1][6]
- з 1999 року — о. Ігор Балук[1][6]
Опис ред.
Церква дерев'яна, тризрубної форми, триверха, вівтар орієнтований на південний схід. Будівля вельми висока, у загальній композиції домінує центральний зруб, квадратний у плані. З заходу до нього прилягає менший за розміром і також квадратний бабинець із рівношироким присінком, прибудованим пізніше, зі сходу — гранчастий вівтар із прибудованою до північної стіни ризницею. Центральна нава вкрита високим восьмикутним барабаном із пласкуватою шоломоподібною банею з перехватом в основі. У барабані з півночі та півдня зроблені невеликі круглі віконні прорізи. Центральна баня увінчана маківкою із світловим ліхтарем. Бабинець і вівтар вкриті цибулястими банями, увінчаними хрестами. По периметру церкву оточує піддашшя, що спирається на приставні кронштейни.
В інтер'єрі церкви внутрішній простір у центральній наві та східному зрубі розкритий вгору до найвищих точок. Бабинець перекритий зрубним склепінням і з'єднується з центральним об'ємом виском дуговим проходом. Іконостас триярусний, різьблений і золочений.
Дзвіниця церкви розташована окремо, із західного боку. Дзвіниця стоїть на чотирьох стовпах, вкрита двосхилим дахом, і має три дзвони різного розміру.
Церква Собору Пресвятої Богородиці у Заболотцях — характерний витвір народної архітектури галицької школи.
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж и к л Храм Собору Пресвятої Богородиці (с. Заболотці, Львівська обл.). map.ugcc.ua. Українська греко-католицька церква. Процитовано 28 січня 2018 року.
- ↑ ПГиА УССР, 1999, с. 105.
- ↑ а б в г д е ж Заболотці. Церква Собору Пр. Богородиці 1746. decerkva.org.ua. Дерев'яні церкви Західної України. Архів оригіналу за 31 грудня 2013. Процитовано 28 січня 2018 року.
- ↑ Церква Собору Пресвятої Богородиці (с. Заболотці, Львівська обл.). https://map.ugcc.ua/. Архів оригіналу за 17 березня 2022. Процитовано 17 березня 2022.
- ↑ Юрій Боруцький (22 грудня 2015 року). Як радянська влада штучно об'єднувала релігійні громади. vgolos.com.ua. Архів оригіналу за 22 серпня 2016. Процитовано 28 січня 2018 року.
- ↑ а б в г д е ж Бродівський деканат. http://sokaleparchy.org.ua. Сокальсько-Жовківська єпархія УГКЦ. Архів оригіналу за 13 січня 2018. Процитовано 28 січня 2018 року.
- ↑ РАДИКОВА, Наталка (30. 11. 2021). У селі Заболотці реставрують дерев’яний храм собору Пресвятої Богородиці. Архів оригіналу за 15 лютого 2022. Процитовано 17 березня 2022.
Джерела ред.
- Богородицкая церковь, 1746 г. // Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (иллюстрированный справочник-каталог) / Жариков Н. Л. (гл. ред.), Логвин Г. Н. (отв. ред.), Гованюк Е. М., Кравец И. М., Могытыч И. Р., Трегубова Т. А. и др. — К. : Будівельник, 1985. — Т. 3. — С. 105. (рос.)