Вікіпедія

Христос Карузос

Христос Карузос (грец. Χρήστος Καρούζος; 14 січня 1900(1900січня14), Амфіса, ном Фокіда, Греція — 30 липня 1967, Афіни) — видатний грецький археолог і перекладач XX століття[2], академік.

Христос Карузос
грец. Χρήστος Καρούζος
Народився 14 (26) січня 1900[1]
Амфіса
Помер 30 липня 1967(1967-07-30)[1] (67 років)
Афіни, Греція
Країна  Греція
Діяльність археолог, мистецтвознавець
Alma mater Афінський національний університет імені Каподистрії
Галузь археологія
Посада член Афінської академії наукd
Членство Баварська академія наук
У шлюбі з Semni Karusoud
Нагороди
Commander of the Order of the Phoenix

Біографія ред.

Народився у 1900 році у місті Амфісса, ном Фокіда, Середня Греція, де провів свої дитячі роки та закінчив гімназію. У 1916 році у шістнадцятирічному віці вступив на Філософський факультет Афінського університету, де вивчав філософію та археологію.

Ще студентом, у 1919 році, його прийняли на роботу до Археологічної служби. Диплом здобув у 1921 році. У 1928—1930 роки продовжив навчання у Мюнхені та Берліні, де серед його наставників були відомі історики мистецтв Вільгельм Піндер та Герхарт Роденвальдт.

У 1925 році отримав посаду хранителя старожитностей, послідовно в археологічних регіонах Середня Греція, Аттика, Фессалія, Спарта, Кіклади і, пізніше, генерального хранителя Археологічної служби.

У 1930 році Карузос видав свою першу роботу — «Посейдон Артемісіона», присвячену однойменній бронзовій статуї. Ця публікація зробила його відомим у міжнародних археологічних колах.

Письменницька та перекладацька діяльність ред.

Маючи філософську та історичну освіту та володіючи німецькою мовою, Карузос переклав на грецьку низку історичних і філософських робіт, зокрема «Марксизм і філософія» Карла Корса (1927) і першу частину «Анти-Дюрінга» Фрідріха Енгельса під назвою «Філософія» (1928) під псевдонімом Христос Кастритіс.

Серед перекладених Карузосом авторів Κ. Крумбахер, «Візантійська література» (1927), В. Кранца, «Новий гуманізм у Німеччині» (1928) та «Метафізика історії» К. Шредера (1928).

З метою безпеки у подальшій роботі Карузос використовував псевдонім Христос Логаріс у праці «Видання софіста» та томі спогадів Димитріса Гліноса (1946 року), що, проте, не захистило його життя та кар'єру від нападів та переслідувань, яких зазнавали усі його ідейні соратники[3].

Подвиг хранителів старожитностей ред.

 
Національний археологічний музей (Афіни)

У роки потрійної германо-італо-болгарської окупації Греції 27 хранителів старожитностей Археологічної служби на чолі з Христосом Карузосом і візантинологом (згодом директором Національної галереї) Мариносом Каллігасом, з небезпекою для власного життя, здійснили титанічну роботу з приховання старожитностей від окупантів. Хранителі старожитностей були змушені зруйнувати свою власну працю десятиліть, розсіюючи та закопуючи експозиції музеїв у крипти церков і печери.

Національний археологічний музей (Афіни) не мав багато альтернатив: його експозиції під керівництвом Карузоса закопали у залах музею і ніхто з численних учасників цієї операції не видав інформацію окупантам. Основні грецькі музеї у роки окупації залишилися практично без своїх головних експонатів[4].

Питання награбованих старожитностей ред.

Проте, за відсутністю достатнього часу та неосяжністю пам'яток та старожитностей, сотні периферійних музеїв, археологічних майданчиків, церков і монастирів були пограбовані. Після війни Карузос і Каллігас разом з іншими археологами, організованими у НВФ, підготували доповідь з детальними списками старожитностей, викрадених окупантами[5]. Доповідь на 166 сторінках була опублікована у 1946 році та містила розділи «Розкрадання», «Несанкціоновані розкопки», «Руйнування». Кожен із розділів поділявся на підрозділи, які стосувалися відповідно німецьких, італійських і болгарських окупантів.

Основна частина доповіді стосується Німеччини. Попри те, що доповідь подекуди підкріплена іменами та навіть адресами грабіжників й одержувачів награбованого, жоден з повоєнних грецьких урядів, посилаючись на відсутність інформації, не виступив з офіційним позовом до союзної (спочатку у НАТО, а потім у Європейському союзі) Німеччини, і питання повернення награбованих старожитностей завис, разом із питаннями невиплачених досі Німеччиною репарацій за руйнування та повернення насильницької окупаційної позики Банком Німеччини[6].

Повоєнні роки ред.

Після звільнення, у 1945 році, Карузос розпочав реорганізацію експозиції музею. Цю роботу він закінчив у 1964 році.

Одночасно Карузос робив розкопки в різних регіонах Греції. Карузос був одним із засновників грецького відділення Міжнародного союзу критиків мистецтв[7]. Його статті, як критика, характеризували «світло і просвітництво і жодною мірою не схоластична археологія»[8].

Разом з іншими грецькими інтелігентами Карузос став на захист виставки грецького художника Стеріса проти нападок дирекції Національної галереї[9]), та «18 критичних статей навколо однієї виставки» стали «маніфестом образотворчого модернізму в Греції»[10].

Почесні відзнаки ред.

Карузос був однією з постатей, які вплинули на духовне життя країни. За свій внесок він отримував різні почесні відзнаки.

Карузоса проголосили почесним професором університету міста Базель, Швейцарія. У 1955 році Карузоса обрали членом Баварської академії наук й Афінської академії, з якою, однак, відразу ж зіткнувся у питанні реформи в освіті[11]. Карузоса нагородили грецьким орденом Фенікса, також був членом археологічних інститутів Берліна та Відня.

Семні Карузу ред.

Карузос ще зі студентських років пов'язав своє життя з Семні Карузу (Папаспіріді), з якою одружився у 1931 році[2]. Семні була однією з двох перших жінок, які приєдналися до археологічної служби у 1921 році та прослужили там до 1964 року. Разом із Христосом Карузосом їй належить заслуга у повоєнній реорганізації Археологічного музею Афін, «чого було б достатньо для згадування їхніх імен»[2].

До 1984 року Семні опублікувала 120 робіт у грецьких й іноземних археологічних виданнях, з яких 18 було видано окремими томами. Особливо вагомим був її внесок у вивченні грецької амфори. Семні стала почесним професором Арістотелева університету міста Салоніки університетів міст Тюбінген і Ліон, почесним членом 3-х академій (Британської, Гетінгена, Катанії) та почесним членом багатьох археологічних товариств Європи й Америки[2].

Деякі із робіт Х. Карузоса ред.

  • Το Αμφιάρειο του Ωρωπού — Амфіаріон Оропоса (Афіни, 1926).
  • Ο Ποσειδών του Αρτεμισίου — Посейдон Артемісіона (ΑΔ 13, 1930, 41-104).
  • Το Μουσείο της Θήβας — Музей Фів (Афіни, 1934).
  • Eine naxische Amphora des fruheren 7. Jahrhunderts (JDA/52, 1937, 166—197).
  • G. Pfohl, Inschriften der Griechen, 85-125. Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt, 1972.
  • Ρόδος — Ιστορία — Μνημεία — Τέχνη — Родос — Історія — Пам'ятники — Мистецтво (Афіни 1949. Перевидано: Έσπερος, Αθήνα 1973).
  • An early classical disc relief from Melos (JHS 71, 1951, 96-110).
  • Aristodikos, zur Geschiechte der spatarchaischen griechischen Plastik und der Grabstatue, Stuttgard, 1961.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #122321812 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г Μανόλης Ανδρόνικος, Ελληνικός Θησαυρός, σελ.173, ISBN 960-03-1139-0
  3. ↑ «Χρήστος Καρούζος: Ο πνευματικότερος εκφραστής της Κλασικής Αρχαιολογίας». Архів оригіналу за 9 квітня 2011. Процитовано 20 липня 2011.
  4. ↑ Άρθρο στην εφημερίδα Ριζοσπάστης[недоступне посилання з Июль 2018] με απόσπασμα του Καρούζου από το περιοδικό «ΜΕΝΤΩΡ»
  5. ↑ TA NEA [Архівовано 2011-04-09 у Wayback Machine.](7-11-1998)
  6. ↑ Άρθρο στην εφημερίδα Ριζοσπάστης[недоступне посилання з Июль 2018] Конгресс о немецких репарациях 2-4/12/2005
  7. ↑ Ιστορικό aica hellas. Архів оригіналу за 27 травня 2010. Процитовано 6 березня 2023.
  8. ↑ 7 Ημέρες, Καθημερινή (8 Μαρτίου 1998). «Σωματία Τεχνοκριτών στην Ελλάδα» — Συνέντευξη Αλέξανδρου Ξύδη στο Δημήτρη Παυλόπουλο.
  9. ↑ Εφ. Ριζοσπάστης: «Μεταξύ παράδοσης και μοντερνισμού» (20-8-2008)
  10. ↑ Εθνική Πινακοθήκη[недоступне посилання з Июль 2018]
  11. ↑ Τα Νέα — ΒΙΒΛΙΟΔΡΟΜΙΟ[недоступне посилання з Сентябрь 2019]

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Христос_Карузос&oldid=39909239