Хосе Марія Ескердо
Хосе Марія Ескердо Сарагоса (ісп. José María Esquerdo Zaragoza; 1 лютого 1842, Ла-Віла-Джойоза — 30 січня 1912, Мадрид) — іспанський психіатр і політик. Останній очільник Прогресивно-республіканської партії[en]. Депутат іспанського Конгресу від провінції Мадрид.
| Хосе Марія Ескердо ісп. José María Esquerdo | |
 | |
| Народження: |
2 лютого 1842 Ла-Віла-Джойоза |
|---|---|
| Смерть: |
30 січня 1912[1] (69 років) Мадрид, Іспанія |
| Поховання: | Sacramental de San Lorenzo y San José cemeteryd |
| Країна: | Іспанія |
Біографія ред.
Кар'єра лікаря ред.
Хосе Марія Ескердо народився у сім'ї небагатих фермерів. Осиротівши у віці одного року, він разом з сімома своїми братами та сестрами був відданий під опіку дядькові по материнській лінії. Здобувши 14 червня 1865 року у Валенсії ступінь бакалавра з психіатрії, він влаштувався переписувачем у нотаріальну контору. Роботу у нотаріуса він поєднував з практичним навчанням у класах Педро Мати-і-Фонтанета[en] у мадридському шпиталі Сан-Карлос[en][2][3].
У 1868 році він, працюючи хірургом у мадридській лікарні, отримав від міністра розвитку тимчасового уряду та свого друга Мануеля Руїса Соррільї пропозицію отримати звання професора. Від вченого звання Ескердо відмовився, але натомість погодився очолити у безкоштовній школі кафедру загальної патології та психічних захворювань[4], під час роботи на якій стало відомо про його захоплення френологією[3].
Попри симпатію до псевдонаукової теорії, Ескердо зміг підготувати на своїй кафедрі таких фахівців, як: Хаїме Вера, Антонио Еспіна-і-Капо[es], Мануель Толоса Латоур[es], Карлос Кортесо[es], Симон Ергета-і-Мартін[es] й Анхель Пулідо Фернандес[en]. Цьому сприяли прийняті ним на кафедрі нововведення: поділ на групи по двадцять осіб, на чолі з найвидатнішим учнем попереднього курсу, свобода відступати від догм, започаткування практичної клініки[2].
20 травня 1877 року він відкрив у Карабанчелі психіатричну лікарню[5]. Під час її створення Ескердо насамперед дбав про комфорт пацієнтів і персоналу. До розташованої в сосновому гаю групі будівель були прибудовані театр і бібліотека, а також у безпосередній близькості від головного корпусу було створено великі городи. Влітку він переводив хворих із цієї лікарні до санаторію «El Paradis» (укр. Райський куточок), який знаходиться у його рідному місті, де як працетерапію пацієнти займалися сільськогосподарськими роботами[3].
Також Ескердо входив до групи медиків, які перекладали іспанською мовою зарубіжну літературу з психіатрії та нейропсихіатрії, зокрема він перекладав з французької праці Жозефа Гіслена[en][3].
Політична діяльність ред.
Соціальна нерівність і проблеми у сфері освіти спонукали Ескердо приєднатися до Прогресивно-республіканської партії, до якої вже входили його друг Мануель Руїс Соррілья, його вчитель Педро Мата-і-Фонтанет і його учень Хаїме Вера[3].
Першим політичним успіхом для нього стала його перемога у мадридському виборчому окрузі під час виборів 1893 року, внаслідок чого протягом двох років він посідав місце в іспанському Конгресі. Після смерті Руїса Соррільї у червні 1895 року Ескердо Сарагосі довелося очолити республіканську партію[3][6]. Однак його лідерство в партії не було прийнято тими, кого представляв Антоніо Катена, засновник «El País» (важлива партійна газета). Партія втратила газету, тому була змушена замінити її новоствореною у 1897 році «El Progreso», яку редагував Алехандро Леррус[7]. Невдовзі після смерті Ескердо партію розпустили[8].
Смерть ред.
Ескердо помер у своєму будинку 30 січня 1912 року[9].
Пам'ять ред.
У Ла-Віла-Джойоза у 1915 році скульптором Педро Істані[d] було споруджено Пам'ятник Хосе Марії Ескердо[d], який незабаром був визнаний об'єктом місцевого значення.
У 2002 році було створено Фонд Ескердо, який щороку виділяє гранти на науково-технічні дослідження у галузі медицини, розробку соціальних проєктів, а також на вивчення та популяризацію персони Хосе Марії Ескердо Сарагоси[3].
Примітки ред.
- ↑ Diccionario biográfico español — Real Academia de la Historia, 2011.
- ↑ а б Rey González, 1983, с. 104.
- ↑ а б в г д е ж López-Ibor Aliño, 2009.
- ↑ La Muerte. El País. XXVI (8.980). 31 січня 1912.
- ↑ Rey González, 1983, с. 105–106.
- ↑ Rey González, 1983, с. 108—109.
- ↑ Jaén Milla, Santiago (2009). Antonio Catena Muñoz: propietario y fundador de "El País", el gran diario republicano de la Restauración (PDF). Seminario bio-bibliográfico Manuel Caballero Venzalá. Jaén: Instituto de Estudios Giennenses (7): 158–159. ISSN 1885-9658.
- ↑ Suárez Cortina, Manuel (2011). El partido reformista 1912–1931. Santander: Universidad de Cantabria. с. 177. ISBN 978-84-694-4618-8. Архів оригіналу за 22 червня 2023. Процитовано 22 червня 2023.
- ↑ El entierro del Dr. Esquerdo. Mundo Gráfico. II (15). 7 лютого 1912.
Література ред.
- López-Ibor Aliño J. J. José María Esquerdo Zaragoza // Diccionario biográfico español. — Real Academia de la Historia, 2009. Архівовано з джерела 15 червня 2022
- Rey González A. M. Clásicos de la Psiquiatría Española del Siglo XIX: José María Esquerdo y Zaragoza // Revista de la Asociación Española de Neuropsiquiatría. — 1983. — V. 3, no 7 (30 abril). — P. 103—116. Архівовано з джерела 18 січня 2022.