Відкрити головне меню

Герігор (д/н — 1074 до н. е.) — давньоєгипетський військовий та політичний діяч, верховний жрець Амона у Фівах у 1080—1074 роках до нашої ери.

Герігор
Херіхор
KingHerihorAdoreOsiris.jpg
Давньоєгипетський фараон
Панування 1080-1074 до н. е., 
династія жерців
Наступник Піанх або Пінеджем I
Тронне ім'я (преномен)ḥm nṯr tpi n imn rˁ nsw nṯrw ḥri ḥr — Хемнечер-тепіенамон-ранесунечеру —
«Верховний жрець Амона Герігор»
M23L2
Hiero Ca1.svg
nTrU36tpp
n
imn
n
Hiero Ca2.svg
Власне ім'я (номен)ḥri ḥr sȝ imn
Герігор-Сіамон —
«Захищений Гором, Син Амона»
G39N5
 
Hiero Ca1.svg
imn
n
H8
Z1
ptG5
Hiero Ca2.svg
Ім'я Гораkȝ nḫt sȝ imn
Канахт-Сіамон —
«Могутній бик, Син Амона»
G5
E1
D40
zAZ1imn
n
Srxtail2.GIF
Ім'я небтіsḥtp nṯrw ḳd ḥwt.sn iri hrrt kȝw.sn

«Той, хто шанує богів й споруджує храми, задовольняючи їх Ка»
G16
S29W3
N5
D58S40X1
N24
O49
Aa13
Y5
W24
W24
W24
G36
D21
Золоте ім'я Гораiri ȝḫw(t) m ipt ȝst n it.f imn ḳ mȝˁt nṯrw.f

«З благословінням свого батька Амона в Карнаці, Той, що Створює красу»

В шлюбі з Нодхмет
Діти Піанх
Помер 1074 до н. е.

ЖиттєписРедагувати

Шлях до владиРедагувати

Більшість вчених сходяться на думці, що походження Герігора залишається невідомим, єгиптологи Ян Шоу і Пол Ніколсон вказують на те, що його батьки могли бути лівійцями. За іншою теорією батько був єгиптянином, а мати лівійкою або нубійкою. Дата народження невідома.

Службу розпочав при Панехсі, царському сині Кушу, під час намісництва в областях сучасної Нубії, що підкорялися фараону Рамсесу XI. Близько 1087 року до н. е. у складі військ Панехсі брав участь у поході проти Аменхотепа, верховного жерця Амона у Фівах, який став занадто самостійним. Під час цієї військової кампанії зумів відзначитися, завдяки чому став заступником Панехсі. Останній став фактичним співволодарем фараона.

Володар ФівРедагувати

Близько 1081 року до н. е. у змові із фараоном виступив проти Панехсі, змусивши того зректися влади й відправитися назад до Куша. Того ж року стає верховним жерцем Амона у Фівах та чаті (візирем) Верхнього Єгипту.

Поступово Герігор захопив усю повноту влади (цивільну й військову) у Фівах. За нього було відновлено роботи у храмі бога Хонсу в Карнаці. Невдовзі Герігор прийняв царську титулатуру, у першому картуші якої виписувався лише його титул «Перший пророк Амона», а у другому — «Син Амона, Герігор». Проте у храмі Хонсу така специфічна титулатура не афішувалась і використовувалась тільки у портику двору за вежами пілону. У гіпостильній залі храму Амона картушами Герігора було вкрито бази кількох колон.

З часом відбувся розподіл влади між Герігором та Рамсесом XI і його наступником Смендесом з Двадцять першої династії. З часом це призвело до неофіційного розділу Єгипту на Нижній, зі столицею в Танісі, і на Верхній, зі столицею у Фівах. Такий стан речей тривав до повторного возз'єднання держави за Двадцять другої династії.

Герігор здійснив перетворення, згідно з якими посаду Верховного жерця відтепер могла передаватися у спадок, виключаючи таким чином доступ до влади і державних доходів для осіб, які не пов'язані родинними узами з фіванським жречеством.

Згідно з єгиптологом Карлом Янсен-Вінкельном, Герігор пережив Рамсеса XI, перш ніж його змінив син Піанхі — Пінедджем I. Якщо припущення Янсен-Вінкельна правильне, то Герігор міг залишатися як Верховний жрець Амона довше, ніж ті 6 років, які зазвичай йому прийнято відводити в єгипетській хронології.

Навіть якщо Герігор володарював трохи довше за Рамсеса XI, то ненадовго його пережив. Відоме послання Герігора до царів Сидону щодо спрямування до Фів цінної деревини й пахощів для храму Амону, але отримав лише пихату відповідь, що засвідчила падіння авторитету давньоєгипетських володарів.

В культуріРедагувати

В негативному вигляді описано в романі польського письменника Болеслава Пруса «Фараон», де протистоїть головному герою вигаданому фараону Рамсесу XIII, начебто сину фараона Рамсеса XI (в романі його названо Рамсесом XII). Цей роман було екранізовано польським режисером Єжи Кавалеровичем.

ДжерелаРедагувати

  • Hermann Kees, Die Hohenpriester des Amun von Karnak von Herihor bis zum Ende der Äthiopenzeit (1964). Leiden: E. J. Brill
  • Dennis C. Forbes, King Herihor, the 'Renaissance' & the 21st Dynasty, KMT 4-3 (1993), 25-41
  • Handbuch der Ägyptischen Königsnamen. 2. Auflage, von Zabern, Mainz 1999, ISBN 3-8053-2591-6, S. 176—177.
  • Thomas Schneider: Lexikon der Pharaonen. Albatros, Düsseldorf 2002, ISBN 3-491-96053-3, S. 133.