Хачкар майстра Погоса в Гошаванку, 1291 рік

Хачка́р (вірм. խաչքար, дослівно «хрест-камінь») — різновид вірменських пам'ятників, кам'яна стела з різьбленим зображенням хреста, зазвичай встановлюється при дорогах, монастирях, всередині і на фасадах храмів.

Всього на території Вірменії налічується кілька тисяч хачкарів, кожен відрізняється своїм неповторним візерунком, хоча всі візерунки зазвичай витримані в єдиному стилі.

У доісторичний період у горах, біля витоків річок, біля кордонів поселень та доріг споруджувалися кам'яні стели — «Вішапи», які вважають попередниками хачкарів, — народ бачив в них зачарованих героїв своїх міфів і переказів. Ці споруди являли собою своєрідну розмітку обжитої людиною землі. Вони були покриті різьбленням із зображенням птахів, баранячих голів зі шкірою, клинописом.

В епоху Урарту царі стали встановлювати вертикальні кам'яні плити, які розповідають світові про їх завоювання і закони[1]. Подібні стели будувалися також у період еллінізму за перших династій вірменських царів Арташесидів. У той час вже була сформована технологія будівництва хачкарів: в масивному кам'яному блоці — постаменті, видовбували отвір, у який вертикально ставився камінь з вже нанесеним на нього написом і візерунком.

Урартійські та елліністичні пам'ятники стали прообразом перших християнських хачкарів, що з'явилися відразу після прийняття християнства, і були покликані засвідчити християнську віру.

У різних місцях Вірменії (вперше — на схилах Арагацу) були знайдені високі стели з рельєфами, іноді з горельєфами, швидше за все пов'язані з похоронними обрядами.

Сюжети таких зображень традиційні: Григорій Просвітитель, цар Трдат III, який ув'язнив Просвітителя і умертвив святих дів Хріпсіме та Гаяне і за це перетворений разом зі своєю свитою в стадо свиней, Данило в рові лева, три отроки в вогненної печі, рідше — Хрещення і Розп'яття.

У більшості своїй стели мали двочастинну (постамент і вертикаль) або тричастинну (щабель, постамент і вертикаль) будову.

Найдавніший датований хачкар на території Республіки Вірменії відноситься до 879 року[2], а на території Нагірно-Карабаської Республіки853 і 866 років[2]

СвітлиниРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. www.fluteric.info. Архів оригіналу за 27 вересень 2007. Процитовано 3 жовтень 2009. 
  2. а б Мемориальные памятники средневековой Армении Хачкары IX—XIII веков (Академия наук Армянской ССР, Институт археологии и этнографии), Изд. АН Арм. ССР, Ер., 1984, стр., 13 (вірм.)