Вікіпедія

Турхан-султан

(Перенаправлено з Хатідже Турхан)

Турха́н-султа́н (осман. ترخان خديجه سلطان, трансліт. Turhan Sultan; прибл. 1627, ? — 5 липня 1683) — головна наложниця османського султана Ібрагіма І з титулом хасекі, мати султана Мехмеда IV, валіде-султан і регент Османської імперії в перші роки правління сина; остання представниця періоду жіночого султанату.

Турхан-султан
осман. ترخان خديجه سلطان, трансліт. Turhan Sultan
Зображення Турхан-султан[4] на гравюрі фламандського художника Пітера де Йоде-молодшого[en], близько 1640—1660 років[5]
Валіде-султан
18 серпня 1648 — 5 липня 1683
Співправитель: Кесем-султан (18 серпня 1648 — 2 вересня 1651)
Монарх: Мехмед IV
Попередник: Кесем-султан
Наступник: Саліха Ділашуб-султан
Регент Османської імперії
3 вересня 1651 — 1656
Попередник: Кесем-султан
Наступник: посада скасована
 
Народження: прибл. 1627
невідомо
Смерть: 5 липня 1683(1683-07-05)
Едірне, Османська імперія
Поховання: Тюрбе Турхан-султанd
Країна: Османська імперія
Релігія: християнство → іслам суннітського толку
Шлюб: Ібрагім I
Діти: Мехмед IV і інші[⇨]

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ім'я

ред.

Філіз Караджа, автор статті про Турхан в Ісламській енциклопедії, відзначала, що хоча стверджувалося, що Кесем-султан дала їй ім'я Хатідже Турхан (тур. Hatice Turhan), османський історик і сучасник Турхан Ушакізаде Ібрагім-ефенді писав, що вона спочатку отримала ім'я Турхан/Тархан (тур. Turhan/Tarhan) і тільки потім Хатідже[6]. Караджа також зазначала, що в старих джерелах цю султанку називали Турхан Хатідже, тоді як у новіших дослідженнях вона згадується як Хатідже Турхан[7]. Османський історик Сюрея Мехмед-бей назвав її Турхан Хатідже Валіде-султан[8].

Турецький історик Недждет Сакаоглу[tr] назвав розділ про неї у своїй книзі Bu mülkün kadın sultanları "Валіде Хатідже Турхан-султан", зазначивши, що в джерелах її називають Турхан Хасекі, Хатідже Турхан-султан і Турхан Валіде-султан, а на фонтані-чешме, побудованому нею в Бешикташі, її ім'я вказано як Хатідже-султан[9].

Османіст Ентоні Олдерсон, турецький історик Чагатай Улучай і американський професор історії Леслі Пірс[en] вказали тільки один варіант імені - Хатідже Турхан-султан[10][11][12]; Улучай, як і Караджа, зазначав, що ім'я їй дала особисто Кесем[10].

Біографія

ред.

Походження

ред.

Філіз Караджа писала, що Турхан, за чутками, була російського походження (тур. Rus asıllı), народилася в 1627 році, у дванадцятирічному віці була захоплена кримськими татарами і подарована Кесем-султан Кьор Сулейманом-пашею[6]. Цієї ж версії дотримувався і Чагатай Улучай[10]. Недждет Сакаоглу писав, що Турхан народилася ймовірно в 1627 році на території Росії (тур. Rusya); припущення про рік народження Сакаоглу засновував на тому факті, що коли в 1642 році Турхан-султан народила сина, їй не могло бути менше 15 років[13]. Ентоні Олдерсон, без зазначення будь-яких подробиць, писав, що народилася вона в 1627[11]. Турецький історик Ахмет Рефік Алтинай[tr] у праці «Епоха соболів» (тур. Samur Devri) назвав її «руською шатенкою» (тур. Kumral Rus kızıydı), описавши як струнку, світловолосу і світлошкіру дівчину з блакитними очима; Сакаоглу зазначав, що опис цей, вірогідно, недостовірний, оскільки ґрунтується на портретах, написаних через багато років після її смерті[14]. Улучай писав, що Турхан була дуже гарна: висока, струнка, з ямочками на щоках, що ще більше підкреслювали її красу, з білою шкірою, очима глибокого блакитного кольору і сліпуче блискучим каштановим волоссям[10].

Французький мандрівник Жан-Батист Таверньє, повертаючись із подорожі Сходом в 1668 році, заїхав до Стамбула і в своїх спогадах написав, що на троні знаходиться син Ібрагіма і «черкеської жінки»[15].

За словами сучасного українського історика Тараса Чухліба Турхан народилася в Україні в 1620-х роках[16]. Версію про українське походження висловлювала і Халіме Догру: вона писала, що під час походу султана на Польщу в 1673 році Турхан «побувала на землях, де народилася,— Україні — вдихнула повітря батьківщини і можливо побачилася з сім'єю» (тур. … doğduğu topraklara, -Ukrayna'ya- kadar gidişi, oralann havasını soluyuşu, belki ailesiyle…)[17].

Ахмед Рефік Алтинай у книзі «Життя Стамбула в дванадцятому столітті» і османіст Ентоні Алдерсон, який його цитує, згадували, що Турхан-султан була мусульманкою і у неї був брат Юсуф-ага, який помер у 1689 році[18]. Про існування у Турхан брата Юсуфа згадувала також Філіз Караджа[19].

Філіз Караджа відзначала, що майбутня хасекі виховувалась у гаремі, а палацову освіту вона отримувала під наглядом молодшої дочки Кесем Атіке-султан[20]. У той же час Улучай писав, що Кесем-султан особисто займалася вихованням наложниці, щоб у найкоротші терміни представити її своєму сину-султану[10]. Пірс же писала, що Турхан, привезена в столицю Кьор Сулейманом-пашею, навчалася в будинку Атіке, але виховувалась Кесем, яка спочатку готувала дівчину до того, що вона стане наступною валіде-султан і тому навчала її не тільки гаремним тонкощам, а й політиці держави[22].

Хасекі-султан

ред.
 
Султан Ібрагім I, башхасекі якого була Турхан

Сакаоглу писав, що Турхан-султан вдалося заблищати на сцені цілком завдяки успіху: на трон зійшов єдиний османський шехзаде, що залишився живим Ібрагім, і сама Турхан стала першою, хто 1[9] або 2 січня 1642[20] подолав фінішну лінію забігу на народження першого шехзаде нового султана - її, як і решту дюжину наложниць, до цього забігу змусила Кесем-султан, яка у занепокоєнні через відсутність шехзаде наказувала писати різноманітні обереги, готувати ліки та зілля[9]. Караджа відзначала, що Турхан-султан стала найпершою наложницею, подарованою султану Ібрагіму I[20]. Народження шехзаде Мехмеда відзначалося з великим розмахом, оскільки воно усувало небезпеку припинення османської династії[20].

Народивши першого спадкоємця, Турхан отримала титул башхасекі[23][20]. Але Сакаоглу зазначав, що вона не отримала відповідного положення в гаремі: з одного боку, причиною цього була надмірна схильність Ібрагіма до жінок, а з іншого — необмежена влада в гаремі валіде Кесем-султан[23]. Леслі Пірс писала, що Ібрагім більшу частину свого правління ігнорував Турхан[24]. Сакаоглу вважав, що Ібрагім не любив мати свого старшого сина, що доводить, у тому числі, подію, описану істориками того часу: «Султан Ібрагім закохався в жінку, яка приходила до гарему зі своєю дитиною, щоб годувати молоком шехзаде Мехмеда. Одного разу, коли вони любовно балакали в Мермерліку [4-му дворі Топкапи], Турхан помітила їх. Вона нагадала султану, який приласкав сина тієї жінки, що йому треба було б з ласкою ставитися до свого власного шехзаде. Султан, розлютившись на Турхан, кинув Мехмеда в мармуровий басейн. У ситуацію втрутилася Кесем-султан і вигнала годувальницю з палацу»[23]. При цьому Улучай зазначав, що до народження сина Ібрагім був закоханий у свою хасекі і не помічав інших наложниць, але, будучи великим любителем жінок, дуже швидко переключився на інших наложниць. Згадуючи про випадок з годувальницею, Улучай писав, що Ібрагім любив дитину годувальниці більше, ніж шехзаде Мехмеда, і хотів убити свого сина, кинувши його до басейну. Він також зазначав, що спочатку Турхан ревнувала султана до інших жінок, але з часом, коли Ібрагім повністю переключився на інших наложниць і башхасекі залишилася наодинці, змирилася зі своїм становищем[25]. Леслі Пірс відзначала, що окрім Турхан у Ібрагіма було ще 7 хасекі і безліч простих наложниць; до того ж, аж до укладення шлюбу з Хюмашах-султан особливим розташуванням султана користувалася не башхасекі, а мати другого сина Ібрагіма Саліха Ділашуб-султан, яка отримувала платню в розмірі 1300 акче щодня, тоді як інші хасекі отримували лише 1000[26].

Караджа відзначала, що період перебування Турхан у статусі хасекі нічим особливо не виділявся серед інших таких же періодів в історії [20].

Валіде-регент

ред.
 
Син Турхан-султан султан Мехмед IV

Син Турхан-султан Мехмед IV став султаном 8 серпня 1848 року (18 раджаба 1058 року за хіджре), а сама вона стала валіде-султан і зберігала цей титул протягом тридцяти п'яти років аж до своєї смерті. Перші вісім із цих тридцяти п'яти років припали на період великих потрясінь імперії — як внутрішніх, так і зовнішніх[20].

Протистояння з Кесем-султан

ред.

Перші три роки перебування у статусі валіде Турхан-султан залишалася в тіні своєї владної свекрухи Кесем-султан, яка, будучи матір'ю послідовно двох султанів - Мурада IV і Ібрагіма I - займала пост валіде протягом двадцяти п'яти років. Коли султаном став Мехмед IV, Кесем повинна була відправитися в Старий палац[tr], проте зі схвалення своїх прихильників при дворі вона залишилася в палаці як бабуся султана і іменувалася «великою валіде/старшою валіде» (тур. büyük/kebîr/koca vâlide), тоді як Турхан стали називати «молодшою валіде» (тур. küçük vâlide/vâlide-i sagīr)[20]. Улучай зазначав, що Кесем скористалася молодістю, наївністю і недосвідченістю молодшої валіде, щоб залишитися при владі[27], про це ж згадувала і Леслі Пірс[28], відзначаючи, що матері Мехмеда IV було всього 22 або 23 роки, коли він став султаном[29]. У ці роки керування гаремом всупереч традиціям також знаходилося в руках Кесем-султан. При цьому платня Турхан у цей період становила 2000 акче в день — на 1000 менше, ніж у її свекрухи[20][30]. Сакаоглу зазначав, що ім'я матері Мехмеда не тільки жодного разу не було згадано під час джулюса її сина, а й ніде не фігурувало протягом усіх трьох років панування Кесем-султан[23].

Будучи старшою валіде, Кесем-султан опиралася на підтримку яничар, становивший на той момент основний кістяк державного апарату. У цей час навколо Турхан-султан стала формуватися група її прибічників, що складалася з відомих державних діячів, до яких увійшли зокрема колишній Лала Сулейман-ага, вчитель султана Рейхан-ага і мусахіп[tr] Ісмаїл-ага[20]. Пірс серед основних прихильників Турхан вказала також великого візира Сіявуша-пашу[31]. Формування партії прихильників Турхан ознаменувало початок боротьби за вплив при дворі. Великий внесок у боротьбу між двома валіде вніс Сіявуш-паша, який став уже четвертим великим візиром за три роки правління маленького Мехмеда IV; Сіявуш-паша, опираючись пануванням яничарів в адміністративному апараті, налаштував проти них багатьох спільників Турхан-султан. Кесем-султан у відповідь підштовхнула яничар до усунення деяких прихильників молодшої валіде, що викликало велике обурення в палацовому гаремі й Ендеруні[20]. Протистояння двох валіде досягло піку, коли Турхан від довіреної служниці свекрухи Мелекі-калфи[en] дізналася, що Кесем-султан планує отруїти Мехмеда IV, щоб звести на трон його молодшого однокровного брата Сулеймана, мати якого Саліха Ділашуб-султан була покірніша Кесем[32][33][20][25]. Зі схвалення чотирнадцяти прихильників Турхан-султан було прийнято рішення вбити старшу валіде [20][25]; Пірс зазначала, що Турхан-султан не тільки була проінформована про те, що відбувається, а й особисто схвалила вбивство свекрухи. Кесем-султан була задушена в ніч з 2 на 3 вересня 1651 року (з 16 на 17 рамазана 1061 року) за ініціативою Лали Сулеймана-аги[34]. Разом з Кесем було вбито її прихильників у палаці, а влада перейшла до рук Турхан-султан[20][25].

Згідно з Пірс, вбивство могутньої валіде посіяло смуту в народі: як тільки новини про смерть Кесем досягли жителів столиці, народ потягнувся в мечеті та ринки, а саме місто занурилося в жалобу на три дні. Слідом за вбивством Кесем були страти її прихильників серед яничарів і в дивані, а потім за наказом Турхан був зміщений зі своєї посади великий візир Сіявуш-паша, який ініціював ці страти[31].

Після смерті свекрухи, як тільки Турхан очолила гарем, її платню було збільшено до 3000 акче в день[30]; вона також отримувала ренту з пекарні, чотирьох магазинів, двох закладів з мелення й обсмаження кави, а також шести ділянок землі[35]. Окрім того, після смерті Кесем в пашмаклик[tr] Турхан увійшов хас Ездін, що раніше належав Кесем[36].

Благодійність

ред.

Так як справами держави став займатися великий візир Кепрюлю Мехмед-паша[37], Турхан активно зайнялася будівництвом. Перший свій проект валіде розпочала в 1658 році: у відповідь на венеційську блокаду Дарданелл в 1655 році, яка унеможливила доставку деяких товарів (у тому числі і продуктів) у Стамбул[38], Турхан замовила будівництво двох фортець біля входу в протоку — проект, задуманий ще Кесем-султан. Фортеці, одна на європейській стороні, друга — на азійській, були добудовані в 1661 році і збереглися до наших днів[39]. Цей проект поставив Турхан Хатідже на ту ж ступінь, що і Мехмеда Завойовника, і інших султанів, які побудували фортеці в тому ж самому районі[40].

Найбільшого визнання валіде домоглася, добудувавши в Стамбулі Нову Мечеть Валіде. Вона має цікаву історію будівництва: перший камінь мечеті в Еміньоню був закладений ще Сафіє-султан, прапрабабусею султана Мехмеда IV, в 1597 році; для будівництва Сафіє вибрала ту частину міста, де проживало найменше мусульман, і хотіла цим зробити «невірних» мусульманами[41][42]. Однак, в 1603 році, смерть султана Мехмеда III, сина Сафіє, зупинила будівництво мечеті, яке було відновлено тільки через більш як півстоліття. У 1660 році площа, де вона була недобудованою, постраждала від пожежі[43]. Пожежа привернула увагу Турхан і до самої мечеті, будівництво якої, за її наказом, було завершено в 1665 році. Окрім неї в комплекс також увійшли монарший павільйон, початкова школа, громадський фонтан, ринок прянощів і великий мавзолей Турхан-султан[44][42]. Комплекс отримав славу першої імперської мечеті, побудованої жінкою[44].

Турхан стала останньою представницею Султанату жінок — валіде-регентом при малолітньому синові[45]. Вона активно займалася благодійністю і в народі була відома, як покровителька бідних. Турхан Хатідже-султан померла 5 липня[46] 1682[11] або 1683[46] року в Едірне[47] і була похована у власному тюрбе в «Новій мечеті Валіде», де пізніше був похований її син та інші нащадки[48].

 
 
Нова мечеть в Еміньоню, Стамбул.
 
Вхід у тюрбе(мавзолей) Турхан-султан в Новій мечеті, Стамбул.
 
Гробниця Турхан-султан

Діти

ред.

Мехмед Сюрея-бей і Чагатай Улучай називають тільки одну дитину Турхан - султана Мехмеда IV[49][50].

Філіз Караджа називає ім'я тільки сина Турхан[51], проте вона зазначає, що зустрічаються згадки про дочку цієї валіде[19].

Недждет Сакаоглу у своїй праці Bu mülkün kadın sultanları у розділі про саму Турхан крім Мехмеда вказав, що в неї була дочка Атіке-султан (після 1642 — між 1666 і 1693)[52]; цієї ж версії дотримувався і Ентоні Олдерсон[11]. Разом з тим, Сакаоглу в розділі про фаворитку Мехмеда IV Еметуллах Гюльнуш-султан вказує, що у султана було дві повнорідних сестри Гевхерхан-султан (бл./в 1642) - 1694) і Бейхан-султан (1645-1700)[53].

Образ у мистецтві

ред.

Турецький письменник та історик Решад Екрем Кочу[tr] у романі «Кесем-султан» під виглядом гаремних пліток назвав Турхан-султан «українською селянкою» (тур. Ukraynalı köylü kızı), викраденою татарами і проданою біля берегів Дунаю одному з санджакбеїв Кьор Сулейману-паші, а той подарував 13-річну дівчину до палацу Кесем-султан в подяку за якусь послугу[9]. Мати Мехмеда IV є головною героїнею роману української журналістки Олександри Шутко «Хатідже Турхан»; у романі Турхан за походженням є українкою з Поділля (з Хотина) і до отримання гаремного імені носить ім'я Надя[54].

Турхан є одним із персонажів турецького фільму «Махпейкер» (2010), роль виконала Башак Парлак[55]. Вона також з'являється наприкінці другого сезону турецького телесеріалу «Величне століття. Нова володарка», роль виконує Ханде Догандемір[56].

Див. також

ред.

Література

ред.

Архівовано березень 6, 2016 на сайті Wayback Machine.

Примітки

ред.
  1. ↑ Turkish sultans, sultanas and other historical figures (англ.). Victoria and Albert Museum. Процитовано 12 вересня 2024.
  2. ↑ Chaudon, 1776, с. 324.
  3. ↑ Aguado, 1863, с. 35.
  4. ↑ Згідно з описом, даним на сайті лондонського музею Вікторії та Альберта, на гравюрі зображена головна дружина султана Ібрагіма[1]. В оригінальному підписі до гравюри Турхан названо Еміне-султан, оскільки на Заході довгий час вважалося, що мати Мехмеда IV і головну хасекі Ібрагіма I звуть Еміне [2][3].
  5. ↑ Гравюра (№ 259) відноситься до серії гравюр, наклеєних на 26 окремих листів, що містять портрети турецьких султанів, султанок та інших історичних діячів, роботи Пітера де Йоде II, створених близько 1640-1660 років.
  6. ↑ а б Karaca, 2012, с. 423.
  7. ↑ Karaca, 2012, с. 423—424.
  8. ↑ Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 44.
  9. ↑ а б в г Sakaoğlu, 2015, с. 337.
  10. ↑ а б в г д Uluçay, 2011, с. 93.
  11. ↑ а б в г Alderson, 1956, table XXXVII.
  12. ↑ Peirce, 1993, с. 107.
  13. ↑ Sakaoğlu, 2015.
  14. ↑ Sakaoğlu, 2015, с. 337—338.
  15. ↑ Sakaoğlu, 2015, с. 337-338.
  16. ↑ Т.  В. Чухліб. Хатідже Турхан валіде-султан // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 364. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  17. ↑ Sakaoğlu, 2015, с. 346.
  18. ↑ Alderson, 1956, table XXXVII (note 6).
  19. ↑ а б Karaca, 2012, с. 425.
  20. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Karaca, 2012, с. 424.
  21. ↑ Peirce, 1993, с. 237.
  22. ↑ Як доказ того, що Кесем бачила в Турхан наступну валіде, Пірс наводить лист матері Мехмеда IV до великого візира, в якому вона цікавиться причиною, через яку податкові виплати з Єгипту впали з 1200 гаманців до 800, хоча за правління двох попередніх султанів сума не змінювалася. Пірс наголошує на проінформованості Турхан про фінансову ситуацію в той період, коли вона не тільки не була валіде, але й ще не потрапила до гарему[21].
  23. ↑ а б в г Sakaoğlu, 2015, с. 338.
  24. ↑ Peirce, 1993, с. 236.
  25. ↑ а б в г Uluçay, 2011, с. 94.
  26. ↑ Peirce, 1993, с. 108, 327.
  27. ↑ Uluçay, 2011.
  28. ↑ Peirce, 1993, с. 144,251.
  29. ↑ Peirce, 1993, с. 251.
  30. ↑ а б Peirce, 1993, с. 127.
  31. ↑ а б в Peirce, 1993, с. 252.
  32. ↑ Пірс відзначала, що сам Мехмед IV цілком влаштовував Кесем і головною метою старшої валіде була зміна матері правлячого султана на більш покірну її волі[31].
  33. ↑ Peirce, 1993, с. 144, 252.
  34. ↑ Караджа відзначала, що Лалу Сулеймана у зв'язку з цими подіями часто плутали з кизляром-агою Узун Сулейманом, який очолив чорних євнухів тільки в 1704[20].
  35. ↑ Peirce, 1993, с. 215.
  36. ↑ Peirce, 1993, с. 214.
  37. ↑ Peirce, 1993, с. 255—256.
  38. ↑ Carsten, 1961, с. 506.
  39. ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 362—363.
  40. ↑ Thys-Şenocak, 2006.
  41. ↑ Thys-Şenocak, 2006, с. 186.
  42. ↑ а б Керолайн Фінкель, 2012, с. 383.
  43. ↑ Thys-Şenocak, 2006, с. 195—196.
  44. ↑ а б Peirce, 1993, с. 206.
  45. ↑ Peirce, 1993, с. 258.
  46. ↑ а б Süreyya, 1 Cild, 1996.
  47. ↑ Sakaoğlu, 2008, с. 245.
  48. ↑ Peirce, 1993, с. 207.
  49. ↑ Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 15, 44.
  50. ↑ Uluçay, 2011, с. 102.
  51. ↑ Karaca, 2012, с. 423—425.
  52. ↑ Sakaoğlu, 2015, с. 348.
  53. ↑ Sakaoğlu, 2015, с. 370.
  54. ↑ Шутко Олександра Євгеніївна. Хатідже Турхан : Історичний роман : кн. 1 : Ковилі вітри не страшні. — Тернопіль : Богдан, 2017. — 416 с. — ISBN 978-966-10-4800-2. Архівовано з джерела 5 квітня 2017
  55. ↑ Mahpeyker - Kösem Sultan (2010) на сайті IMDb (англ.)
  56. ↑ Hande Dogandemir на сайті IMDb (англ.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Турхан-султан&oldid=44142662