Відкрити головне меню

Валіде Турхан Хатідже Хасекі Султан (тур. Turhan Hatice Sultan; бл. 1627/1628 — 5 липень 1683) — дружина османського султана Ібрагіма І, з титулом Хасекі, мати султана Мехмеда IV, валіде-султан і регент Османської імперії в перші роки правління сина; остання представниця періоду Жіночий султанат.

Турхан Султан
Emina Sultan.jpeg
{{{підпис_зображення}}}
 Народилася  1627/1628
Рутенія
 Померла  5 липня 1683(1683-07-05)
Едірне, Османська імперія
Дівоче ім'я Надія
Чоловік Ібрагім I
Діти сини:Мехмед IV
шехзаде Ахмед
доньки: Гевхерхан-султан
Атике-султан
Бейхан-султан
Конфесія християнствоіслам
Регент Османської імперії
3.09.1651—1656
Попередник Кесем Султан
Валіде-султан
18.08.1648—5.07.1683
Попередник Кесем Султан
Наступник Саліха Ділашуб Султан

БіографіяРедагувати

 
Вхід до гробниці

Народилася в Центральній Україні — на Поділлі неподалік Хотина (Україна). Справжнє ім'я — Надія і була українського походження. Під час одного з набігів татар була схоплена у полон і продана у рабство. У віці близько 12-14 років Турхан була доставлена до палацу Топкапи як подарунок кримського хана матері султана Ібрагіма I, Кесем-султан. Ентоні Алдерсон зазначає, що у Турхан був брат Юсуф-ага, який помер в січні 1689, однак невідомо коли і як він потрапив в Стамбул.

Який вигляд мала Хатідже ТурханРедагувати

За свідченнями турецького історика Мустафи Чагатая Улучая, вона була дуже вродливою дівчиною: білолицьою, з оксамитовими віями навколо очей глибокого блакитного кольору та світлим волоссям. Ахмед Рефік Алтинай стверджує, що Хатідже Турхан — шатенка із «солодкими» веснянками на обличчі, високого зросту, але делікатна. На жаль, до наших часів не дійшли портрети цієї жінки пензля європейських художників того часу. Відоме лише одне документальне зображення Хатідже Турхан із книжки «Сучасний стан Османської імперії» 1668 р. секретаря англійського посольства при Османській імперії Пола Рікота, з якого дуже складно зробити висновок про її зовнішність, зокрема колір очей та волосся. Хоча її син — русявий, блакитноокий Мехмед ІV — зовнішністю дуже схожий на козака. Тому можна припустити, що Хатідже Турхан все ж таки була білявкою.

За твердженнями історика та археолога Юхима Сіцінського, у XVII ст. в султанських гаремах була справжня мода на українок із Наддністрянщини, тобто Поділля, адже краса тамтешніх жінок вражала. «Навіть ті, які належали до найнижчого класу народу, були високими, з правильними рисами обличчя, струнким тілом, гармонійними рухами, біляво-русявим густим, м'яким і довгим волоссям, — переповідає він опис одного вірмена-очевидця. — Очі були світлі: і не блакитні, і не зелені, а щось середнє між сапфіром та смарагдом, із сильним блиском. У них була помітна жвавість кішки і повна сліз полохливість сарни», — писав Ю.Сіцінський. Саме такою могла бути Надія з-під Хотина, яка стала османською султаною Хатідже Турхан.

 
Yeni Mosque in Eminönü, Istanbul. The construction was begun during the tenure of Safiye Sultan and completed during the regency of Turhan Hatice Sultan

Хасекі і вдова султанаРедагувати

Кесем вважала, що дівчинку чекає непогане майбутнє в гаремі й віддала її на виховання до палацу своєї молодшої дочки Атіке султан. У палаці Атіке дівчинка отримала відповідну освіту і незабаром повернулася в Топкапи, де стала наложницею султана. Відрізнялася красою і розумом, тому світловолоса блакитноока Турхан швидко завоювала серце Ібрагіма і отримала статус Хасекі.

2 січня 1642 року Турхан Хатідже народила свого старшого сина, майбутнього султана Мехмеда IV. Також у Турхан і Ібрагіма було три дочки — Гевхерхан султан, Атіке султан і Бейхан Султан. Незабаром після народження другого сина, Ахмеда, який помер в дитинстві, Турхан втратила свій вплив на султана.

Психічний стан Ібрагіма, який і став результатом критичного становища османської держави, стрімко погіршувався і до 1648 року всі придворні угруповання, включаючи матір султана, прийшли до переконання про необхідність його якнайшвидшого повалення.

8 серпня 1648 султан був повалений і через кілька днів убитий. На чолі величезної країни виявився шестирічний син Турхан, Мехмед.

Зі сходженням на престол Мехмеда Турхан повинна була отримати титул валіде та інші належні привілеї, проте в силу віку — Турхан на той момент була трохи старше двадцяти років — і недосвідченість вона була відсторонена від влади Кесем Султан, яка до того моменту встигла побувати валіде-регентом двічі.

Амбітна Турхан відмовилася здаватися без бою. За три роки, що Кесем провела при владі, Турхан встигла знайти чимало прихильників, серед яких виявилися глава чорних євнухів і великий візир; проте на стороні Кесем залишалися яничари. Незважаючи на те, що Кесем ефективно справлялася з обов'язками валіде-регента, в народі починалися хвилювання через великий вплив яничар на політику країни.

На початку 1651 року Турхан стало відомо про те, що яничари за згодою Кесем султан планують отруїти Мехмеда IV і посадити на трон іншого її онука, шехзаде Сулеймана, матір якого Саліха Ділашуб султан здавалася їм більш поступливою. Ці плани були передані Турхан Мелек хатун, однією з служниць старшої валіде, яка виявилася подвійним агентом.

У ніч на 2 вересня 1651 року Кесем султан була задушена в своїх покоях прихильниками Турхан, хоча достовірно невідомо, чи було вбивство сплановано і здійснено за прямим наказом матері Мехмеда IV.

РегентРедагувати

Зі смертю своєї головної конкурентки, Турхан отримала титул валіде і стала регентом, а на перші ролі при дворі висунулися її прихильники, головним з яких був Сулейман-ага, старший чорний євнух Турхан-султан. Насамперед, Турхан, підтримувана палацовими євнухами, відсторонила від влади всіх візирів — ставлеників яничар. Великий візир Сиявуш-паша перейшов на сторону Турхан, посаду шейх-уль-ісламу зайняв Абусаід-ефенді, також прихильник матері султана. Ватажки яничар, на чолі з Кара Чавуш Мустафа-ага, котрі керували змовою проти султана Мехмеда IV і його матері, були призначені губернаторами у віддалені провінції і незабаром убиті, за наказом султана, а їх величезні статки конфіскували. Новим великим візиром незабаром був призначений літній і безвольний Гюрджієв Мехмед-паша.

Турхан, володіючи всією повнотою влади, разом з тим, не усунула від влади над країною сина: разом з Мехмедом їй вдалося створити ефективний управлінський тандем, який дозволив молодому султанові набратися необхідного досвіду ще до повноліття. За такий розумний поділ влади Мехмед любив і глибоко шанував матір все своє життя. Через свою недосвідченість, Турхан покладалася на інших членів уряду, в першу чергу, на великого візира, який консультував її з політичних питань.

В цілому, успішне правління Турхан було затьмарене трьома проблемами: плачевний стан флоту, війна з венеціанцями на Криті і фінансова криза, викликана великими витратами на ведення цієї війни. Щоб подолати кризу, Турхан призначила на пост великого візира Тархунджу Ахмеда пашу, який провів в країні ряд реформ, пов'язаних, насамперед, з жорсткою економією. Реформи виявилися непопулярними в народі, великі візири, змінюючись один за іншим, були нездатні керувати величезною імперією і Турхан стала втрачати владу. 1 березня 1656 року розпочався новий заколот яничар. Через два дні ватажки заколотників були прийняті султаном Мехмедом і зажадали від нього страти 31 придворного сановника, включаючи Турхан султан і головного чорного євнуха. Переляканий султан, ридаючи, попросив пощадити лише його матір. Яничари погодилися на це і незабаром тіла головного чорного і головного білого євнухів були скинуті з палацової стіни прямо в зібраний біля палацу натовп. У ході заколоту була убита і няня султана Мелек хатун, звинувачена в зраді Кесем султан. Терор щодо прихильників Турхан султан тривав кілька наступних тижнів. На пост великого візира. Яничари повернули Сиявуш пашу, який через місяць помер. Анархія тривала майже два місяці, після чого радникам султана вдалося посіяти розбрат між яничарами і османською кавалерією. Незабаром командувач яничар був страчений, а самі вони вгамувалися. 15 вересня 1656 року на пост великого візира був призначений Кепрюлю Мехмед паша, який отримав ширші повноваження, ніж у його попередників. Це призначення поклало край правлінню жінок і ознаменувало початок епохи династії Кепрюлю. За твердженням історика Мустафи Наїма, саме прихильники Турхан запропонували їй кандидатуру Кепрюлю Мехмеда паші на посаду великого візира.

Валіде султанРедагувати

Так як справами держави став займатися великий візир Кепрюлю Мехмед паша, Турхан активно зайнялася будівництвом. Перший свій проект валіде розпочала в 1658 році: у відповідь на венеціанську блокаду Дардаданелл, у 1655 році, яка унеможливила поставку деяких товарів (у тому числі і продуктів) у Стамбул, Турхан замовила будівництво двох фортець біля входу в протоку — проект, задуманий ще Кесем султан. Фортеці, одна на європейській стороні, друга — на азіатській, були добудовані в 1661 році і збереглися до наших днів. Цей проект поставив Турхан Хатідже на ту ж ступінь, що і Мехмеда Завойовника, і інших султанів, які побудували фортеці в тому ж самому районі.

Найбільшого визнання Турхан домоглася, добудувавши в Стамбулі Нову Мечеть Валіде. Ця мечеть має цікаву історію будівництва: перший камінь мечеті в Еміньоню був закладений ще Сафіє султан, прапрабабою султана Мехмеда IV, в 1597 році; для будівництва Сафіє вибрала ту частину міста, де проживало найменше мусульман і хотіла, тим самим, направити «невірних» в ісламську віру. Однак, в 1603 році, смерть султана Мехмеда III, сина Сафіє, зупинила будівництво мечеті, яку було відновлено тільки через більш як півстоліття. У 1660 році площа, де перебувала недобудована мечеть, постраждала від пожежі. Пожежа привернула увагу Турхан і до самої мечеті, будівництво якої, за її наказом, було завершено в 1665 році. Крім самої мечеті в комплекс також увійшли монарший павільйон, початкова школа, громадський фонтан, ринок прянощів і великий мавзолей Турхан султан. Комплекс отримав славу першої імперської мечеті, побудованої жінкою.

Турхан стала останньою представницею Султанату жінок і жінкою-регентшею. Вона активно займалася благодійністю і в народі була відома, як покровителька бідних. Турхан Хатідже султан померла 5 липня 1682 або 1683 року в Едірне і була похована у власному тюрбе, в «Новій мечеті Валіде», де пізніше був похований її син та інші нащадки.

Образ у мистецтвіРедагувати

У літературіРедагувати

Пантелеймон Куліш вважав її прототипом фольклорної Марусі Богуславки.

Клода де ла Магделена, автор двотомної праці «Дзеркало Отоманської імперії» (1677), називав Турхан Хатідже «руською селянкою, поневоленою татарами (une paysanne Russiene faite esclave par les Tartares)». Про цю жінку автор відгукується досить схвально, хоча й відзначає, що її карколомний злет супроводжувався «загубленням душі», внаслідок відвернення від Христа і прийняття ісламу. Втім, це не заважало їй допомагати, при нагоді, своїм землякам у турецькій неволі, про що свідчить сам автор.

  • роман «Хатідже Турхан» (Олександра Шутко, 2017)

КіноРедагувати

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати