Хайтем бен Тарік Аль Саїд

султан Оману (з 2020), раніше був міністром спадщини і культури країни.

Хайтем бен Тарік Аль Саїд (араб. هيثم بن طارق آل سعيد‎‎; нар. 11 жовтня 1954) — султан Оману11 січня 2020)[4][5], колишній міністр закордонних справ та міністр спадщини і культури Оману[6][7].

Хайтем бен Тарік Аль Саїд
هيثم بن طارق آل سعيد‎
Secretary Pompeo Meets with the Sultan of Oman Haitham bin Tariq Al Said (49565463757) (cropped).jpg
Royal Standard of Oman.svg
Султан Оману
з 11 січня 2020
Попередник: Кабус бін Саїд
 
Народження: 11 жовтня 1955(1955-10-11) (66 років)
Маскат, Султанат Маскату й Оману[1]
Країна: Оман
Релігія: іслам
Освіта: Пембрук-коледж[2], Університет Оксфорда (1979)[3], Q12192620?[2] і Brummana High Schoold (1972)
Рід: Бусаїди
Батько: Тарік бен Таймурd
Мати: Shawana bint Hammoud bin Ahmed Al Busaidiad
Шлюб: Ahad bint Abdullahd
Діти: Dhi Yazan bin Haithamd і Bilarab bin Haitham Al-Saidd
Нагороди:
Королівський Вікторіанський орден почесний знак «За заслуги перед Австрійською Республікою» Order of Oman Орден короля Абдулазіза-аль-Сауда

Order of Al-Saidd

Посвячення[d]

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Народився 11 жовтня 1954 року в Маскаті, Султанат Маскат і Оман. Член правлячої династії Оману Аль Саїд. 1979 закінчив Програму дипломатичної служби Оксфордського університету[8]. Аспірантуру проходив в коледжі Пемброк.

На початку 1980-х він був першим керівником Оманської футбольної асоціації та був ентузіастом спорту в країні[9].

До призначення на посаду султану був міністром спадщини й культури[8], заступником міністра закордонних справ з політичних питань (1986—1994) і генеральним секретарем Міністерства закордонних справ (1994—2002)[10][11]. Зазвичай саме він представляє Оман закордоном[8].

Голова комітету розвитку країни «Оман-2040»[12], почесний президент Оманської асоціації інвалідів та почесний президент «Омано-японської асоціації дружби».

СултанствоРедагувати

10 січня 2020 помер бездітний султан Кабус бін Саїд[13][14].

Згідно з статтею № 6 конституції Оману, керівна сім'я після звільнення місця керівника країни має протягом 3 днів обрати наступника престолу. Хайтем бен Тарік Аль Саїд був названий наступником за спеціальним заповітом на екстреній сесії Ради Оману в Аль-Бустані, після чого новий султан склав перед Радою Оману присягу[4].

ПриміткиРедагувати

  1. Who is Sultan Haitham bin Tariq al-Said, the successor of Sultan Qaboos? — 2020.
  2. а б https://omannews.gov.om/%D8%AC%D9%84%D8%A7%D9%84%D8%A9-%D8%A7%D9%84%D8%B3%D9%84%D8%B7%D8%A7%D9%86
  3. https://ampw.gulf-times.com/story/653088/Who-is-Sultan-Haitham-bin-Tariq-al-Said-the-succes
  4. а б Новим султаном Омана став колишній міністр культури. Укрінформ. 11 січня 2020. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 11 січня 2020. 
  5. Oman's new ruler Haitham bin Tariq takes oath: newspapers. Reuters (англ.). 11 січня 2020. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 11 січня 2020. 
  6. Cabinet of Ministers. Oman News Agency. Архів оригіналу за 31 березня 2015. Процитовано 31 березня 2015. 
  7. Appointing a Minister of Heritage and Culture, Royal Decree No11/2002, issued on February 14, 2002, published in issue 713 of the Official Gazette
  8. а б в Haitham bin Tariq appointed new ruler of Oman. Arab News. 11 січня 2020. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 11 січня 2020. 
  9. New Oman ruler chosen by agreement, or secret letter. France 24 (англ.). 11 січня 2020. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 11 січня 2020. 
  10. Oman, Ministry of Legal Affairs (1986). Royal Decree No. 2/86. Official Gazette. 
  11. Oman, Ministry of Legal Affairs (1994). Royal Decree No. 110/94. Official Gazette. 
  12. The New Sultan of Oman: Haitham Bin Tariq Al Said. gulfnews.com (англ.). Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 11 січня 2020. 
  13. «Візіонер сучасності». Зеленський висловив Оману співчуття після смерті султана. Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 11 січня 2020. 
  14. Новий султан Омана приніс присягу. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 11 січня 2020. 

ДжерелаРедагувати