Хаджа-Мухаммад-хан

Хаджа-Мухаммад-хан (*д/н —бл. 1459) — 5-й володар Тюменського ханства у 1454/14561459 роках.

Хаджа-Мухаммад-хан
Народився невідомо
Помер бл. 1459
Титул хан Тюменського ханства
Термін 1454/1456—1459 роки
Попередник Абулхайр-хан
Наступник Мамутек
Конфесія іслам
Рід Шибаніди
Батько Алібек
Діти Махмуд, Саїд Ахмед-султан, ШейбанГазі-султан

ЖиттєписРедагувати

Походив з династії Чингізидів, гілки Шибанідів. Був сином Алібека, сина Бек-Кунди (відомого як Беккноді або Бек Хванді), сина Ільбака, сина Бадакула, онука Багадур-оглана. Відомості про нього обмежені та суперечливі. Тривалий час його отожнювали з Хаджі-Мухаммедом, ханом Золотої Орди, а такожз Махмуд-Ходжою-ханом.

Радянські дослідники З. Я. Бояршинова та М. М. Степанов вважали, що Хаджа-Мухаммад вже в 1420-х роках. підкорив приїшимських «татар» і заснував місто Кизил-Туру у злиття Ішима та Іртиша. Але є відомості про це місто якстолицю Ішимського ханства у домонгольську добу. Тому вважається, що Хаджа-Мухаммад міг вести війни з родом тайбугінім, що були впливоими «князьцями» в цьому регіоні. Водночас цей період характеризуєтсья боротьбою декількох володарів — Давлат-шейха, Махмуд-Ходжи, Джумадука.

Відомо, що вжеу 1430-х роках мав свій юрт на сході колишнього улусу Шибана. Ймовірно у 1430/1431 році визнав зверхність свого родича Абулхайр-хана. Після перенесення у 1447 році тим фактичної столиці до Сигнаку став майже незалежним.

Здобуття повної самостійності Хаджа-Мухаммадом відбулосяймовірніше у середині 1450-х років. В той час Абулхайр-хан стикнувся з повстанням казахських султанів та боротьбою з ойратами. Тривалість та обставини панування пагано відомі. Помер десь близько 1459 року. Йому спадкував син Махмуд-хан, відомий як Махмутек.

ДжерелаРедагувати

  • Нестеров А. Г. Тюменское ханство: Государство Сибирских Шейбанидов в XV в. / А. Г. Нестеров // Уральское востоковедение. — Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2007. — Вып. 2. — С. 78-84
  • Маслюженко Д. Н. Тюменское и Сибирское ханства / под ред. Д. Н. Маслюженко, А. Г. Ситдикова, Р. Р. Хайрутдинова. — Казань: Изд-во Казан. ун-та, 2018. — 560 c