Фрідріх Майнеке
Фрідріх Майнеке (нім. Friedrich Meinecke, 30 жовтня 1862, Зальцведель / Альтмарк — 6 лютого 1954, Берлін) — німецький історик і філософ. Після закінчення Другої світової війни став першим ректором заснованого тоді Вільного університету Берліна (Західний Берлін).
| Фрідріх Майнеке | |
|---|---|
| нім. Friedrich Meinecke | |
 | |
| Народився |
30 жовтня 1862[1][2][…] Зальцведель, Саксонія-Ангальт, Німеччина[4] |
| Помер |
6 лютого 1954[1][2] (91 рік) Західний Берлін, Німеччина[4] |
| Поховання | Далемський цвинтар[5] |
| Країна |
 Німеччина |
| Діяльність | архівіст, історик Нового часу, історик, філософ, викладач університету, philosopher of history |
| Alma mater | Боннський університет і HU Berlin |
| Науковий ступінь | докторський ступінь[4] |
| Знання мов | німецька[1][6] |
| Заклад | Вільний університет Берліна, університет Фрайбурга, Університет Східного Берлінаd, HU Berlin і Страсбурзький університет |
| Членство | Прусська академія наук, Баварська академія наук, Гайдельберзька академія наук (1914), Американська академія мистецтв і наук, Гайдельберзька академія наук і Graecad |
| Посада | Історіограф Прусської державиd |
| Партія | Німецька демократична партія |
| Нагороди | |
Життєпис ред.
Дитинство та юність пройшли під впливом прусських та протестантських традицій. З 1882 вивчав германістику, історію та філософію в Бонні та Берліні; серед його вчителів були Дройзен та Дільтей. З 1887 — співробітник Державного архіву Пруссії. З 1901 — ординарний професор у Страсбурзі, у 1905–14 — у Фрайбурзі. У 1914 запрошений до Берліна, і в тому ж році став членом Прусської Академії наук. Спочатку консервативно-монархічна та націоналістична позиція Майнеке згодом набула ліберальних обрисів, у 1915 почав виступати за мир, також під час війни та після неї публікації Майнеке були спрямовані проти більшовизму та загрози Веймарській республіці з боку лівих та правих радикалів.
Послідовно виступав проти націонал-соціалізму, проте в рух активного опору не був залучений. Майнеке не поділяв грубого і зарозумілого націоналізму Гітлера і часто заявляв про це на сторінках свого журналу, що спричинило його відставку в 1935 з посади головного редактора і з посади викладача університету.
Після розгрому Третього рейху Мейнеке у книзі «Німецька катастрофа» (1946) хоч і критикував багато сторін політичного курсу Гітлера і німецького імперіалізму, проте відстоював подвійну природу німецького духу — одночасно піднесеного і низинного, миролюбного і миролюбного. «Високе і низьке боролося один з одним, але низький початок здобуло гору». Мейнеке критикував «низинний дегенеративний мілітаризм», що став інструментом Гітлера та його порочного оточення. «Сподіяне Гітлером, — писав Мейнеке, — слід розглядати як виверження сатанінського начала у світовій історії».
У 1948 році американська окупаційна влада призначила Мейнеке ректором нового Вільного університету в Західному Берліні, де він пропрацював до своєї смерті 6 лютого 1954 року.
Ідейна спадщина ред.
Праці Майнеке присвячені вивченню історії ідей, які він вважав за двигун історичного процесу. Його переважно цікавили дві теми: доля німецької нації у 18–20 ст. та проблемі сенсу історії. У книзі «Космополітизм та національна держава» (1908) він представив історію об'єднання Німеччини у вигляді розвитку ідеї національної держави. Поразка Німеччини в 1-й світовій війні призвела Майнеке до відмови від традиційного йому уявлення про державу як втілення моральної ідеї («Ідея державного розуму в новій історії», 1924). Майнеке почав стверджувати, ніби в історії велику роль відіграє ірраціональний, «демонійний» початок. Будучи прихильником західного лібералізму і висловлюючись за союз із західними державами, він водночас був шанувальником прусського авторитарного правління і намагався у своїх працях звести докупи ці дві протилежні концепції. Після приходу Гітлера до влади вийшла велика теоретико-методологічна праця Майнеке "Виникнення історизму" (1936), у якому він підсумовував свої погляди на історичні явища як суто індивідуальні комплекси, не підпорядковані будь-яким об'єктивним закономірностям.
Роботи Майнеке Його основні праці — «Становлення історизму» («Entstehung des Historismus», 1936), збірка статей «Про історичний сенс і сенс історії» (1939) — знаходяться під впливом філософії життя Дільтея, неокантіанських концепцій Віндельбанда і Ріккерта (поділ наук на ном ідеографічні та ін), а також філософських ідей Гете. Найважливішими елементами історизму він вважав «ідею індивідуальності» та «ідею розвитку»; вирушаючи від «каузального» («зовнішнього», «механічного») пояснення, слід досягати «внутрішнього», «живого» розуміння, що включає фантазію, інтуїцію, відчуття, співчуття, любов. Говорячи про «примат духовної історії», Майнеке зараховував до неї як філософію і поезію, а й (спираючись на Ранку) — політичну історію. Розглядав «держава» і «народ» як особливості особливого типу.
Майнеке вперше сформулював ряд положень західнонімецької історіографії — доктрину «тоталітаризму», глибокий ірраціоналізм, заперечення ідеї прогресу.
Праці ред.
- Weltbürgertum und Nationalstaat, 1908;
- Werke, 9 Bde, 1957—1979.
Література ред.
- Михайлов И. А. МЕЙНЕКЕ (Meinecke) Фридрих // Новая философская энциклопедия. В четырех томах. / Ин-т философии РАН. Научно-ред. совет: В. С. Степин, А. А. Гусейнов, Г. Ю. Семигин. М., Мысль, 2010, т. II, Е — М, с. 521.
- Мейер X. Мейнеке (Meinecke), Фридрих // Советская историческая энциклопедия. В 16 томах. — М.: Советская энциклопедия. 1973—1982. Том 9. МАЛЬТА — НАХИМОВ. 1966.
- Bussmann W. Friedrich Meinecke, 1963;
- Hafer W. Geschichtsschreibung und Weltanschaung, Gedanken zu Werke F.Meineckes, 1950.
Примітки ред.
- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в http://www.universalis.fr/encyclopedie/friedrich-meinecke/
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118580140 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ https://www.berlin.de/senuvk/umwelt/stadtgruen/friedhoefe_begraebnisstaetten/downloads/eg-liste.pdf
- ↑ CONOR.Sl