Відкрити головне меню

Французька соціологічна школа – один з панівних напрямків французької соціології кінця XIX – пер. пол. XX ст., заснований Е. Дюркгаймом. Основні представники: Еміль Дюркгайм, Марсель Мосс (очолив школу і журнал після смерті Дюркгайма в 1917), С. Бугле, Ж. Даві, П. Фоконне, Морріс Хальбвакс, Леві-Брюль.

Загальна характеристикаРедагувати

Як науковий напрям школа сформувалася навколо журналу «Соціологічний щорічник», який видавав Дюркгейм («L'Année Sociologique», виходив у 1898-1913 рр. і у 1925-27рр., діяльність школи продовжувалася і після припинення видання журналу аж до Другої світової війни, коли школа втратила свою єдність і цілісність), у якому друкувалися статті, монографії, огляди представників школи. Поряд з соціологами у школі співпрацювали представники суміжних з соціологією дисциплін.

Французька соціологічна школа виросла з багатьох тенденцій попередніх шкіл. Важливо зауважити вплив на неї з боку органіцизму, який наштовхнув представників цієї школи на ідею цілісності суспільства, яке розглядається як надіндивідуальна сутність.

Основні ідеїРедагувати

СоціологізмРедагувати

Доктриною, яка об’єднувала всіх представників школи став, соціологізм Е. Дюркгейма. Соціологізм полягав у виділенні соціальної дійсності як специфічної сфери буття і діяльності, самостійної по відношенню до біологічної (природа) чи психічної (внутрішній світ індивіда) дійсності, принципово важливої, інтегративної при вивченні людини; затвердження об’єктивного, надіндивідуального характеру суспільства, його визначальної ролі у регулюванні індивідуальної поведінки, його функціонального характеру; визначення соціології специфічною, самостійною, об’єктивною, наукою про соціальну дійсність, яка інтегрує в себе всі антропологічні науки і не може зводитися ні до якої іншої науки.

ОпонентиРедагувати

Соціологізм Французької соціологічної школи протистояв таким авторитетним соціологічним напрямкам як католицька соціологія (розглядала суспільство як певний наслідок реалізації Божого промислу і біблейських заповідей); соціологічний номіналізм (зводив соціум до сукупності індивідуальних дій і мотивів); біологічний і психологічний редукціонізм (визначав соціальну дійсність виключно біологічними або психологічними факторами).

Соціологізм і соціалізмРедагувати

Для Дюркгейма і його послідовників соціологія була науковою альтернативою революційного соціалізму. «Соціальне питання», тобто питання про нерівність соціальних умов життя, вони розглядали переважно як релігійно-етичну, а не економіко-політичну проблему. «Соціальний пацифізм», прагнення до встановлення соціальної солідарності у Франції складали невід’ємну частину солідаризму, офіційної ідеології Третьої республіки.

Історія французької соціологічної школиРедагувати

У ранній період (до 1913 р.) важливу роль в діяльності школи грала близькість не лише наукових, але й суспільних поглядів її представників: позитивістське піднесення можливостей науки, громадянський лібералізм, ідеї соціального реформізму, напрямленого на усунення класових протиріч. Це надавало багатьом публікаціям в «Соціологічному щорічнику» гострополемічного, публіцистичного характеру і визначало науковий напрямок розвитку журналу. Основним матеріалом дослідження у роботах представників даної школи у ранній період стала історія і сучасний стан окремих інституціональних форм суспільства (церкви, громадянського права, освіти) у Франції, однак деякі праці (Ф. Брюно, М. Гране) включалися в більш широкий контекст історії європейської культури, філософії мови, кроскультурних досліджень. Новою для соціології стала і прийнята у Французькій соціологічній школі колективна організація наукової діяльності з розподілом обов'язків і активне використання в працях математичних і статистичних методів, окремих елементів структурної лінгвістики.

Діяльність школи допомогла введенню соціології (у її дюркгеймівському розумінні) в систему вищої, а потім і середньої освіти Франції, що сприяло переходу певних представників школи до викладання.

Після Першої світової війни настає «післядюркгеймівський» період організуючим центром школи стає вже не «Соціологічний щорічник», а кафедри соціології університетів Парижа, Бордо, Тулузи, де працювали М. Мосс, Ф. Бурдьє, П. Лапі. Прагнення до утвердження активної соціально-реформістської ролі науки у представників школи ще зберіглося, однак погляди їх помітно зрушуються від радикально лібералістських до помірних. Значний вплив на деяких представників школи (М. Мосс, Ж. Даві, М. Хальбвакс) надали ідеї структурного функціоналізму і психологізм «розуміючої соціології» М. Вебера. Поступове розмивання науково-методологічної гостроти дюркгеймівського соціологізму, яке відбувалося по мірі розвитку методів соціально-наукового знання, і бурхливий розвиток структурно-функціонального аналізу в антропології визначили поступове згасання Французької соціологічної школи як яскравого, новаторського напряму в соціології.

Після Другої світової війни, попри поновлення видання «Соціологічного щорічника», школа фактично припинила свої існування.

Фактори впливуРедагувати

Факторами домінуючого положення французької соціологічної школи стали її велика у порівнянні з іншими розробленість теоретичних проблем, увага до конкретних фактів соціального життя, прагнення до комплексного їх розгляду. Варто також відмітити згуртованість школи і особистий авторитет Дюркгайма в інтелектуальних колах, внаслідок чого йому вдалося залучити до співробітництва в школі представників різних соціальних наук: економіки, етнографії, лінгвістики і т. д.

Важливе значення мали також і ті зміни, яких зазнало французьке суспільство того часу. У своєму ідеологічному аспекті «соціологізм» був напрямлений, з одного боку, проти реакційних клерикалів, монархістів на націоналістів (Морраса, Бурже, Барреса), з іншого – проти революційного марксизму і класової боротьби. Прибічники «соціологізму» прагнули примирення класових антагонізмів у країні, але не шляхом зближення з монархічними і клерикальними колами чи встановлення «сильної влади», а шляхом реформ, основаних на наукових рекомендаціях. Ліберальна соціологія дюркгеймівської школи по-своєму духу і програмі тісно пов’язана з соціалізмом реформістського спрямування, що й пояснює активну участь в школі соціалістів, які поділяли погляди Ж. Жореса (М. Мосс, В. Сіміан, А. Юбер, Р. Герц). Саме теоретичні дискусії про характер и природу соціальної реальності, ступінь детермінованості діяльності індивіда соціумом становлять ядро «Соціологічного щорічника» і багато в чому визначили провідні позиції Французької соціологічної школи у французькій соціології першої половини століття.

Діяльність Французької соціологічної школи здійснила відчутний вплив не тільки на формування сучасних уявлень про природу суспільства і пов’язаної з цим теоретичної проблематики, але і на формування антропологічної науки в цілому, багато в чому визначила образ сучасного функціоналізму, неомарксистської соціології, вплинула на становлення франкфуртської школи.


ЛітератураРедагувати

  1. Давыдов Ю. Н. История Теоретической социологии. В четырех томах. Том 3;
  2. Дюркгейм Э. «О разделении общественного труда. Метод социологии»;
  3. История бурж. социологии пер. пол. XX в. М., 1979;
  4. Крюков В. М. Французская социологическая школа // Свод этнографических понятий и терминов (Этнография и смежные дисциплины. Этнографические школы и направления). М., 1988;
  5. Мосс М. Социология и антропология
  6. Очерки по истории теор. социологии XIX-начала XX вв. М., 1994;