Фортечні мури з баштами та келіями у Бердичеві
Фортечні мури з баштами та келіями у Бердичеві — частина історико-культурного заповіднику Бердичівський замок (включає кармелітський монастир, костел Діви Марії з келіями, прибрамний корпус, фортечні мури з баштами та келіями)[1]. Пам'ятка архітектури національного значення[2][3][4].
Товсті мури, складені з ламаного граніту й цегли, включають південну (стрілецьку), південно-західну, північну й східну артилерийські башти, до яких прилягають келії. Крутий правий берег річки Гнилоп’яті посилено могутнім підпірним муром, укріпленим контрфорсами. Він має численні бійниці.[5]
| Фортечні мури з баштами та келіями у Бердичеві Бердичівський замок | |
|---|---|
 | |
| 49°59′56″ пн. ш. 28°47′37″ сх. д. / 49.99889° пн. ш. 28.79361° сх. д.Координати: 49°59′56″ пн. ш. 28°47′37″ сх. д. / 49.99889° пн. ш. 28.79361° сх. д. | |
| Країна | Україна |
| Місто | Бердичів |
| Орден | Босі Кармеліти |
| Початок будівництва | 16 ст. |
| Побудовано | 18 ст. |
| Статус | Пам'ятка архітектури національного значення |
  Фортечні мури з баштами та келіями у Бердичеві Фортечні мури з баштами та келіями у Бердичеві (Україна) | |
Адреса ред.
Історія ред.
Спершу на цьому місці власники Бердичева — багаті шляхтичі Тишкевичі — збудували у 1593 році замок. У 1627 році цей замок Тишкевичі передають католицькому ордену босих кармелітів. Кармеліти розгорнули в Бердичеві бурхливу діяльність щодо посилення обороноздатності замку та зведення костелу й монастирських корпусів. Монастирські будівлі, обнесені валом з підйомним мостом і гарматами, представляли собою добре укріплену фортецю, в якій постійно знаходився гарнізон для захисту монастиря від нападів татар та козаків. Фортеці дається назва "фортеця найсвентшей Марії панни"[7].
Значні прибутки дали змогу розширити площу укріплень, а щойно збудовані муровані монастирські споруди оточити валом і ровом, озброїти фортецю артилерією. Під час Національно-визвольної війни 1648—1654 років козацький загін під проводом Максима Кривоноса штурмом здобув монастир-фортецю, зруйнував його і вигнав ченців, котрі змогли повернутися сюди тільки в 1717 році. У 1663 році споруди монастиря ремонтуються. На початку XVIII століття у підземній крипті монастиря український гетьман Іван Мазепа тримав в ув’язненні знаменитого козацького ватажка Семена Палія.[5]
Після повернення кармелітів у 1717 році старі мури ремонтують, відбудовують, забезпечують артилерією, збільшують гарнізон.
У другій половині XVIII століття фортецю розширяють і зміцнюють, кількість артилерії збільшується до 60 гармат. Оновлюються звідний міст і вал з частоколом. Споруджується нова в’їзна брама дуже складної конструкції, так звана Звивиста брама. Унаслідок цієї реконструкції монастир, оточений могутнім валом і мурами з бастіонами, зі звідним мостом, озброєний гарматами, перетворився на неприступну твердиню. У 1768 році її захопили польські конфедерати, котрі тут витримали 25-денну облогу російського експедиційного корпусу, а потім капітулювали.[5]
За причетність бердичівських босих кармелітів до польського повстання 1863 року російський уряд у 1866 році скасував цей монастир. Костел перетворився на парафіяльний, а в монастирських корпусах розмістилися різні установи. З того часу споруди монастиря-фортеці почали занепадати.[5]
Російсько-українська війна 1917-1921 рр. у котре завдала значної шкоди спорудам монастиря: у 1919 році в башті розташовувався командний пункт більшовицьких загонів на чолі з Миколою Щорсом. Після окупації Української Народної Республіки армією більшовицької Росії монастир було розграбовано.[8]
11 листопада 1925 року у старій фортеці заснували історичний музей. У 1928 році для того, щоб запобігти повному знищенню цього пам‘ятника, постановою Ради Народних Комісарів України “маючи на увазі історично-культурне значення колишнього кляштора “босих кармелітів” у м. Бердичеві” територію колишнього монастиря Босих Кармелітів, обмежену його мурами, загальною площею три з половиною гектари, оголошено державним історико-культурним Заповідником. Заповідник із усіма, що є на його території, будівлями і з усім його майном, що має історико-культурне або мистецьке значення, передали у відання Народного комісаріату освіти УСРР.[9]
На 1997 рік відреставровані й стали використовуватися корпус келій, вежа та нижній храм костелу.
Станом на початок 2020 року фортечні мури реставрують за кошт спонсорів та республіки Польща.[10][11]
Джерела ред.
- ↑ Житомирська обласна універсальна наукова бібліотека. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 17 лютого 2020.
- ↑ П О С Т А Н О В А РАДИ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ РСР. Архів оригіналу за 5 травня 2021. Процитовано 17 лютого 2020.
- ↑ Замки та храми України. Архів оригіналу за 7 жовтня 2019. Процитовано 17 лютого 2020.
- ↑ Державний реєстр національного культурного надбання. Житомирська область. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 17 лютого 2020.
- ↑ а б в г Монастир босих кармелітів. Бердичів. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 17 лютого 2020.
- ↑ Е н ц и к л о п е д і я п а м ' я т о к. Архів оригіналу за 8 березня 2022. Процитовано 17 лютого 2020.
- ↑ Бердичів: Монастир-фортеця кармелітів. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 17 лютого 2020.
- ↑ Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України. Архів оригіналу за 14 березня 2017. Процитовано 17 лютого 2020.
- ↑ Мій Бердичів. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 17 лютого 2020.
- ↑ rio-berdychiv.info. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 17 лютого 2020.
- ↑ zhitomir.today. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 17 лютого 2020.