Федір (Фесько) Шкура (*д/н — †до 1762) — кошовий отаман Війська Запорозького Низового у 1756 році.

Федір Шкура
Народився невідомо
Помер до 1762
Громадянство Військо Запорозьке
Національність українець
Військове звання кошовий отаман
Термін 1756 рік
Попередник Григорій Лантух
Наступник Данило Гладкий
Конфесія православ'я

Життєпис ред.

Відомості про нього обмежені. Вперше документально згадано в реєстрі 1753 року[1]. На той час вже був Менським курінним отаманом. 1754 року спільно з Дмитром Стягайлом був караульним старшиною (відповідав за охорону кордонів), брав участь у переслідуванні гайдамаків.

Ймовірно разом з Василем Кишенським очолював «сіромах». Інші дослідники розглядають їх як представників прокримської партії. 24 червня 1756 року разом з Кишенським очолив повстання проти кошового отамана Григорія Лантуха, який в обхід звичаю намагався скасувати виборність старшини. В результаті новим кошовим став сам Шкура.

Цю подію намагався використати Федір Мирович, що перебував в Кримському ханстві. При цьому мав контакти з агентами колишнього польського короля Станіслава Лещинського, герцога Лотарингії. Останній, діючи в інтересах Франції в умовах початку Семирічної війни, планував організувати повстання запорожців, їх перехід на бік Криму, а потім спільні дії кримських татар і козаків на півдні Російської імперії.

Шкура в свою чергу розраховував використати невдоволення більшості запорожців намаганням обмежити їх права з боку гетьмана Кирила Розумовського та утворенням Нової Сербії, на користь якої російський уряд намагався відняти ще землі Війська Запорозького.

Втім Шкура не зміг повністю опанувати ситуацією, оскільки до 8 листопада того ж року втратив посаду. Припускають, що в цьому певну роль відіграв Петро Калнишевський та секунд-майор В.Федцов, комендант Новосіченського ретраншементу. Разом з Кишенським Щкуру було відправлено на гетьманський суд до Глухова, де виправдано. Г.Лантуха повернуто на посаду кошового отамана, але оскільки той перебував під слідством в Глухові, то було призначено наказного кошового, яким став Прокіп Довженко. Федір Шкура помер до 1762 року.

Примітки ред.

  1. Центральний державний історичний архів України, м.Київ, ф. 51, оп. 3, спр. 10052, с. 2, арк. 742

Джерела ред.

  • Полонська-Василенко Н. Запоріжжя XVIII століття та його спадщина. Т.1 Мюнхен: Видання «Дніпрової хвилі». 1965
  • Андрєєв С.С. Кримський вектор зовнішньої політики П. Калнишевського (штрихи до біографії останнього кошового отамана Нової Запорозької Січі, 1756—1764 роки) // Козацька спадщина. — 2006. — Вип. 3. — С. 166—169.
  • Полторак В. Василь Максимович Кишенський — постать-легенда та реальність // Козацька спадщина. Альманах Нікопольського регіонального відділення Інституту історії України НАН України. — Дніпропетровськ: Пороги, 2006. — В. 3. — С. 182—186
  • Присяга Війська Запорозького Низового 1762 року. / Упорядник та передмова Іван Синяк. – Чернігів : Видавець Лозовий В. М., 2015. – 240 с.