Туркі ібн Абдуллах

Туркі ібн Абдуллах (араб. ترکي بن عبدالله بن محمد; нар. 1755 — 9 травня 1834) — 1-й емір Неджду в 1819—1820 і 1824—1834 роках.

Туркі ібн Абдуллах
араб. تركي بن عبد الله آل سعود
Туркі ібн Абдуллах
Ім'я при народженні	араб. تركي بن عبد الله بن محمد ابن سعود
Народився	1769 Ед-Дірійя, Ер-Ріяд, Саудівська Аравія
Помер	10 травня 1834(1834-05-10) Ер-Ріяд, Ер-Ріяд, Саудівська Аравія
Поховання	Цвинтар Аль-Удd
Країна	Саудівська Аравія
Місце проживання	Palace of Governmentd
Діяльність	імам
Галузь	державний діяч
Знання мов	арабська
Учасник	Османсько-саудівська війна
Членство	list of rulers of Saudi Arabiad
Magnum opus	Неджд
Титул	емір
Посада	Король Саудівської Аравії
Військове звання	головнокомандувач
Конфесія	іслам
Рід	Саудіти
Батько	Abdallah bin Muhammad bin Saudd
Родичі	Абдул-Азіз ібн Мухаммад і Сауд ібн Абдул-Азіз
Діти (8)	Фейсал ібн Туркі

Життєпис

Боротьба з єгиптянами

Походив з династії Саудитів. Онук дірійського еміра Мухаммада ібн Сауда, син Абдуллаха. Народився 1755 року. Разом з батьком брав участь у військових кампаніях дірійського війська. З 1811 року відзначився у кампаніях проти єгиптян, що спочаткузахопили Хіджаз, а потім намагалися підкорити Неджд.

Після падіння Ед-Дірії в 1818 році, щоб не потрапити в полон, він утік у пустелю і сховався в племені бану-тамім. Після повренення єгиптян того ж року до Хіджазу він приєднався до призначеного ними правителя Неджда Мухаммада ібн Мішарі ібн Муаммара (небожа за материнською лінією колишнього еміра Абдул-Азіза). Але влада того виявилася хиткою. Невдоволені стали групуватися навколо Туркі. Він зайняв руїни Ед-Дірії і рушити на Ер-Ріяд. Ібн Муаммар та його син були взяті в полон та страчені. 1819 року Туркі було оголошено еміром Неджда.

Дізнавшись про повстання Туркі, єгипетський володар Мухаммед Алі відправив до Аравії військо на чолі із Хусейн-беєм. Той 1820 року захопив Ер-Ріяд, але Туркі вдалося втекти. Єгиптяни знову стали грабувати та без суду вбивати місцеве населення. Становище стало настільки нестерпним, що у 1822 року у Неджді почався озброєний опір окупантам. Єгиптянам вже не вистачало військ для придушення заколотів. Їм довелося обмежитися збереженням залог у основних містах.

В своючергу Туркі у травні-червні 1823 року закріпився в Ель-Хільві, звідки став здійснювати набіги на зайняті єгиптянами міста. Того ж року уклавсоюз з Саваїдом, правителем Джаладжила в Судаїрі. За цим захопивмісто Ірка (на захід від Ер-Ріяду) У 1823—1824 роках, скориставшись антиєгипетським повстанням, Турки взяв під свій контроль околиці Дурми, Ер-Ріяда і Манфухи, ізолювавши ворожі залоги. До кінця липня 1824 року єгиптяни залишили Манфуху, а після кількох місяців облоги був узятий і Ер-Ріяд.

Панування

Наприкінці 1824 року Туркі перетворив Ер-Ріяд на столицю емірату. Також прийняв титул імама (за традицією дірійських емірів). Почалося будівництво мечеті, палацу Каср Аль-Хукм та укріплень. У квітні-травні 1825 року захопив Ель-Хардж. Разом з тим намагався мануврувати між Стамбулом і Каїром. Тому номінально визнавав зверхність османського султана Махмуда II, можливо, платив данину султану (за більш вірогідною версією — єгипетським чиновникам в Медині).

До 1828 року Туркі майже повністю підпорядкував регіони Ель-Касим і Джебель-Шаммар. 1830 року завдав поразки Другому Халідському емірату, внаслідокчого завоював Східну Аравію і нав'язав зверхність Халіфаху, шейху Бахрейна. До 1833 все узбережжя Перської затоки визнавало владу еміра і платило данину Туркі. В результаті вступив у протистояння з Саїдом бін Султаном, султаном Маскату, якому завдав поразки, захопившиземлі доміста Маскат.

Разом з тим вимушен був більше рахуватися з османським урядом, війська якого 1831 року повалили в Багдаді, Басрі і Лхасі владу Дауд-паши, незалежного правителя Мамлюцького Іраку.

Здаля зміцнення внутрішньої підтримки населення Туркі заборонив надзвичайніподатки з населення, засудив лихварство, рекомендував підвладним емірам та шейхам стандартизувати ваги та міри, закликав до обов'язкового дотримання домовленостей. Він вважав обов'язковим дотримання трьох релігійних принципів: єдинобожжя, молитви та виплати закяту. Еміри та шейхи мали нести особисту відповідальність за виконання цих вимог усіма членами племені. Водночас з завршенням багаторічної посухи економічна ситуація дещо покращалася. У 1833 року епідемія холери перекинулася з Хіджазу до емірату Неджд. Домашні тварини дохли без води та корму. Оази знелюднили.

Це погіршило військовіспроможності еміра, тому він відмовився втручатися у війну між племенами аназа та мутайр. Але невдовзіповстав шейх Бахрейну, а 1834 року напав на Ель-Хасу. Туркі послав проти нього сина Фейсала, а сам залишився в Ер-Ріяді.

9 травня того ж року, коли Туркі виходив після молитви через бічні двері мечеті, до нього підійшли троє людей. Один із них витяг пістолет і застрелив еміра. Негайно з'явився його родич Мішарі ібн Абдур-Рахман, який зажадав, щоб населення присягнуло йому.

Пам'ять

Його ім'я має Велика мечеть в Ер-Ріяді.

Джерела

• R. Bayly Winder (1965). Saudi Arabia in the Nineteenth Century. London: Palgrave Macmillan. ISBN 978-1349817238.
• Joseph A. Kechichian (2001). Succession in Saudi Arabia. Palgrave Macmillan. ISBN 978-0312299620.
• Alexei Vassiliev (2013). The History of Saudi Arabia. Saqi. ISBN 978-0863567797.