Відкрити головне меню

Старовинна літератураРедагувати

Матеріал, зібраний Туркменським науково-дослідним інститутом мови та літератури, дозволяє стверджувати, що туркменська література — це одна з найбагатших літератур Середнього Сходу.

Окремі дослідники-тюркологи або зовсім заперечують наявність у туркменів літератури, або давали дуже убогий матеріал про неї[1][2][3]. Відомий тюрколог Фуад Кепрюлю Заде, хоча й говорить про «досить багату літературу» у туркменів («Енциклопедія Ісламу», Париж, 1928—1929), проте й він не дає повного уявлення про неї, обходячи її яскраво виражені національні особливості.

Першою письмовою пам'яткою туркменської літератури є релігійно-моральний твір хоросанського туркмена Вефа «Ровнак-Уль-Іслам» (Світоч ісламу), написаний ним у віршованій формі в 1464. Значний інтерес представляють так звані анонімні романи, фіксовані в записах, здійснених у XIX ст. Написання їх належить до періоду XV—XVII ст. Найвідоміші з них: «Асли-Керем», «Гаріб і Шахсенем», «Кер-огли», «Хюрлукга і Хемра», «Мелік Дільарам», «Ібрахім і Едехем», «Зайнель-Араб», "Баба-Ровшан "та ін. В основі їх лежать часто так звані «Мандрівні сюжети», відомі по всьому Сходу. У них дуже часто оспівується торжество любові, героїзм, хоробрість героїв-одинаків, що долають ряд перепон у боротьбі проти фантастичних істот (девів, пери, джинів і т. д.), а іноді, хоча рідше, і з їх допомогою (романи «Хюрлукга і Хемра», «Саятли Хемра», «Кер-огли», «Гаріб і Шахсенем» та ін.). У деяких романах зображується боротьба ісламу (дуже часто оборонцями ісламу виступають Алі та його послідовників) проти «невірних» (романи «Баба-Ровшан», «Мелік Дільарам» та ін.) Формою викладу згаданих романів є зазвичай чергування прозових уривків з віршованими.

Крім цих творів, є велика кількість фольклорного матеріалу: казок, пісень, анекдотів, прислів'їв, приказок, скоромовок тощо. Популярними народними героями є Алдар-Кесе, Кельдже, Діалідже, дівчата Акпамих, Караатли-Киз та ін.

Істотною рисою туркменської літератури, як зазначав А. Кримський, є тісний зв'язок літератури з усною народною творчістю, при цьому поряд з великими поетами і романістами у туркменів було багато так званих народних Шахір, часто неписьменних імпровізаторів.

Новий часРедагувати

Послідовне вивчення Т. л. поки що починається з XVIII ст. з імені поета-дидактика Азаді.

Українсько-туркменські літературні зв'язкиРедагувати

Перебуванню Тараса Шевченка на засланні, висвітленню взаємин поета з туркменами присвятив статтю «Тарас Шевченко серед туркменів» Аманніязов Курбан[4].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Chodźko A., Specimens of the popular poetry of Persia, L ., 1842
  2. Березін І. М., Турецька хрестоматія, т. II, вип. I, стор 88, 1857
  3. Vambéry A., Reise in Mittelasien, Lpz., 1865
  4. Аманніязов Курбан. Тарас Шевченко серед туркменів // «Радянська література», 1961, № 7

ЛітератураРедагувати