Турецький одяг

Турецький одяг - турецький національний одяг і його складові.

Історичні умови формування національного турецького костюму ред.

Дослідники вважають, що захоплення Мехметом II Константинополя в 1453 р. є датою завершення формування національної культури османів. Однак вона закінчилася формуватися ще за Мурата I 1359—1389 рр. , коли османи майже завоювали всю Грецію і прищеплювали свою культуру іншим народам. Великий вплив на побут і життя турків мала релігія і військова агресивна політика. Релігія не допускала ніяких змін у зовнішньому вигляді правовірного мусульманина. Культурні риси арабів і персів чітко просліджуються і в турецькому костюмі.

Кольори і матеріали одягу ред.

Турецький народний костюм сформувався в XV—XVI ст. Серед матерії з якої виготовляли одяг найбільш розповсюдженими були: тафта, атлас, хутро, сукно, льон, батист, муслін. Кольори одягу вибирали, самі такі, які носив пророк Мухаммед, а саме: білий, чорний, зелений, іноді червоний. Чорній колір не любили носити представники Османської династії. Чорний колір вони припинили носити за Орхана I. А Мурад I і Мехмед II завжди одягались тільки в білий колір. Білий і зелений офіційно носили військо, однак ці два кольори могли бути ознакою звання людини і її положення в суспільстві. Костюм великого візира був із білого шовку, у муфтія — із білого сукна, у пашів — із зеленого шовку.

Чоловічий одяг ред.

Чоловічий одяг складався із штанів, сорочки, камзола з курткою або кафтаном, кушака, верхнього кафтану, башмаків і головного убору. Штани (дзагшин), які одягалися на голе тіло і стягувалися навколо поясу шнурком з вишитими кінцями. Спочатку вони були короткими, з XV століття трансформувалися у довгі штани. Їх шили із тонкої шовкової матерії, а пізніше із полотна і бавовняної тканини. Сорочка каіс, яку одягали поверх штанів, доходила до середини литок. Сорочка була із широкими рукавами, і виготовляли їх із шовку, полотна або мусліна. Камзол (субун) без комірцю доходив до стегон. З переду розкритий а по бортам густо прикрашений ґудзиками. Шили його зазвичай із синього або червоного сукна. На камзол зверху одягали куртку-суджері або кафтан. Пас (геззім), який носили з камзолом або каптаном, однак його ніколи не одягали з курткою, виготовляли із шовкової матерії або із шалі, а на кінцях обшивали бахромою. Верхня сукня — вердже або фердже — була офіційним, традиційним, святковим одягом. Воно зберегло свій старий крій і мало вигляд довгого, широкого одягу, з різноманітними вставками, вирізами, згодом його прикрашали хутром. Також носили більш вузьку спідницю (джеба), яка була схожа на перську. А в холодну або дощову погоду одягали широкі плащі із верблюжого сукна.

Чоловічий головний убір ред.

Чоловічий головний убір (дульбеід, тульбеід або тюрбан) завжди залишався найбільш примітною частиною турецького костюму. Найстарішим головним убором для турків є кругла або чотирьохкутна повстяна шапка (ковпак) з хутряною околицею. Такі шапки із червоного сукна (тадж-хорасани) носили ще султани ОсманІ та ОрханІ. Тюрбан же був обгорнутий білим мусліном почали використовувати тільки за часів Мехмеда II. Тюрбан (чалма) складався із шапки різної висоти і форми — круглої, напівкруглої, циліндричної, грушоподібної, конічної, гладкою або рубчастої — і обгорненого навколо неї довгого шматка мусліну. Шапка була червоного кольору, а тюрбан — білого, у емірів — зеленого. Тюрбан могли прикрашати дорогоцінним камінням, перловими нитками і пір'ям, які прикріплялися з переду або по боках. Султани носити тюрбани із трьома пір'ям, усипані діамантами. Великий візир мав право мати на своєму тюрбані лише два пера, інші чиновники по одному, а деяким взагалі заборонялося носити пір'я на тюрбані. Крім тюрбанів були і інші головні убори такі як: каук, форми і розміри якого визначалися положенням людини в суспільстві; ускіуф — висока шапка яничар. Для захисту від комах носили (сенеклік), яку виготовляли із дуже тонкої шовкової матерії.

Чоловіче взуття ред.

Взуття складалося з легких черевиків, які нагадували шкарпетки із жовтого саф'яну (мезд) або такі ж туфлі (пайпуш, башма), для вулиці використовували — терлін, і широкі напівчобітки (йджи). Майже все взуття виготовлялося із товстого червоного саф'яну. Тільки улеми носили черевики темно-синього кольору.

Жіночий одяг ред.

За легендами жіночий костюм сформувався за догмами пророка. Нікому, крім близьких родичів вони не мали права показувати свого обличчя, також прикривати руки і ноги. Виходячи з дому турчанки одягали широкий, довгий суконний кафтан (вердже) або плащ з комірами, зазвичай зеленого кольору. Одяг темного кольору носили тільки вірменки або гречанки. Голову і обличчя закривали покривалом (марама), яка складалася з двох довгих і широких смуг білого серпанку, одну з яких підв'язували під підборіддям, а другою закривали обличчя до самих очей. Крім того, носили шапочки з прикріпленою до них чотирикутної вуаллю з чорного газу або чорного кінського волосся, яку закривало все обличчя до підборіддя. Штани, які носили виготовляли із серпанку і полотна. Зверху одягали сорочки, які були схожу на чоловічі, але були коротшими. Верхній одяг складався із шовкового бешмету, який був розшитий узорами і казікан з широкими рукавами.

Жіноче взуття ред.

Вдома жінки носили туфлі (башма) із жовтого саф'яну, або взуття на дерев'яній основі (кубкаб). Виходячи з дому вони взували башмаки (терлік, палум) або напівчобітки (йджи) з високим каблуком.

Жіночі головні убори і прикраси ред.

В XVI столітті жіночий головний убір був схожий на чоловічий тюрбан. Але з кінця XVII століття жінки почали носити на голові невеликі шапочки (заджин), які виготовляли із шовку, оксамиту і парчі. Їх прикрашали бантами, іноді дорогоцінним камінням. Вдома жінки ходили з розпущеним волоссям, виходячи на вулицю заплітали в коси (йрмази). Жіночі прикраси були найбільш різноманітними. До їх числа належали невеликі плоскі шапочки викарбувані із срібла і золота, прикрашені кольоровими шнурками, підвіски, сережки, браслети, кільця, намиста, аграфи, віяла. Носити траур у турків не було прийнято. До XVII століття чоловіки в знак трауру іноді одягали кафтан темного кольору, а знатні люди випускали з-під тюрбану смужку чорної тафти, шириною у три пальці.

Література ред.

1 Герман Вейс. История Культуры./Вейс Герман. Издат: Эксмо — 2005 год,114 с.