Вікіпедія

Транспорт Нової Каледонії

Транспорт Нової Каледонії представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 18 575 км² (156-те місце у світі)[1]. Форма території країни — архіпелажна; максимальна дистанція з півночі на південь — 650 км, зі сходу на захід — 1500 км; головний острів видовжений з північного заходу на південний схід на 450 км, у найширшому місці — 65 км[2][3]. Географічне положення Нової Каледонії дозволяє країні контролювати транспортні шляхи в західній частині акваторії Тихого океану, між Східною Азією та Австралією з Новою Зеландією, між сусідніми країнами Океанії[4].

Транспорт Нової Каледонії M:
Транспортна система Нової Каледонії та Вануату (фр.)
Транспортна система Нової Каледонії та Вануату (фр.)
Територія
Площа18,6 тис. км² (156-те)
Рельєфгористий
Найвища точкагора Мон-Пані (1628 м)
Повітряний
Аеропортів25 (128-ме)
Наземний
Автошляхів5,6 тис. км (151-ше)
Водний
Узбережжя2254 км
Головний портНумеа
Адміністрування
ОрганМіністерство екології, енергетики і океанів
Головаміністр Сеголен Руаяль

Історія становлення і розвитку

ред.

Автомобільний

ред.
Докладніше: Автомобільний транспорт Нової Каледонії

Загальна довжина автошляхів у Новій Каледонії, станом на 2006 рік, дорівнює 5 622 км без нього (152-ге місце у світі)[1].

Див. також: Автошляхи Нової Каледонії та Номерні знаки Нової Каледонії

Залізничний

ред.
Докладніше: Залізничний транспорт Нової Каледонії

На острові впродовж 1904—1940 років існувала залізнична лінія загальною довжиною 29 км, що з'єднувала столицю острова, місто Нумеа, з містом Паїта. Ширина колії була 914 мм. Під час Другої світової війни союзницькі війська 1942 року використовували гілку для власних потреб.

  •  
    Залишки перону в Паїті
  •  
    Залишки локомотиву Маргарита

Повітряний

ред.
Докладніше: Цивільна авіація Нової Каледонії

У країні, станом на 2013 рік, діє 25 аеропортів (128-ме місце у світі), з них 12 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 13 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 1 (0);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 10 (5);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 1 (8)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано (у Франції) 2 авіапідприємства, які оперують 10 повітряними суднами[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 8 гелікоптерних майданчиків[1].

Нова Каледонія не є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), інтереси країни в організації представляє Франція[5]. Аеропорти Нової Каледонії мають літерний код ІКАО, що починається з — NW[1].

Див. також: Авіакомпанії Франції та Аеропорти Нової Каледонії

Водний

ред.
Докладніше: Водний транспорт Нової Каледонії

Морський

ред.

Головний морський порт країни: Нумеа.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 3 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (137-ме місце у світі),[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що зареєстровані під прапорами інших країн — 3 (Франції)[1].

Міський громадський

ред.
Докладніше: Міський громадський транспорт Нової Каледонії

Державне управління

ред.

Франція здійснює управління транспортною інфраструктурою заморської території через міністерства заморських територій та екології, енергетики і океанів. Станом на 6 грудня 2016 року міністерства в уряді Бернара Казеньова очолювали міністри Еріка Берейт та Сеголен Руаяль, відповідно[6].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д е ж и к New Caledonia : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. ↑ Атлас світу, 2005.
  3. ↑ Дубович І. А., 2008.
  4. ↑ Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. ↑ (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. ↑ France : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література

ред.

Українською

ред.

Англійською

ред.

Російською

ред.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Транспорт Нової Каледонії
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Транспорт_Нової_Каледонії&oldid=33022289