Відкрити головне меню

Трагедія на Евересті — подія яка трапилась 10–11 травня 1996 року, коли на схилах гори загинуло 8 альпіністів. Загалом за 1996 рік загинуло 15 людей, що зробило цей рік одним із найсмертоносніших за усю історію сходжень, більше людей загинуло лише у 2014, у результаті сходження лавини, викликаної падінням серакі — 16 людей та 2015 року коли базовий табір накрила лавина викликана землетрусом. Травнева трагедія набула широкого розголосу в пресі й альпіністському співтоваристві, поставивши під сумнів доцільність комерціалізації Евересту.

Трагедія на Евересті у травні 1996 року
Тип Смерть альпіністів
Причина Снігова буря
Місце Еверест
Країна Непал
Дата 11 травня 1996
Загиблих 8
Постраждалих 2
Вікісховище Джомолунгма
Еверест. Карта розташування: Непал
Еверест
Еверест

Трагедія сталася в результаті незадовільної підготовки експедицій і поганих погодних умов, в результаті чого загинуло 5 людей на південній стороні та 3 на північній. Після трагедії багато учасників експедиції які вижили висловлювали свою теорію того, що сталося. Так, американський журналіст Джон Кракауер, який відправився у експедицію на Еверест за завданням журналу Outside, описав трагедію у своїй книзі «В розрідженому повітрі» (англ. Into Thin Air)[1], де публічно засудив комерціалізацію Евересту, яка на його думку стала однією з причин трагедії, книга стала національним бестселером у США. Іншу думку висловив казахстанський альпініст Анатолій Букреєв у книзі «Сходження. Трагічні амбіції на Евересті» (англ. The Climb)[2]. Також тодішні події описує Бек Везерс з експедиції Роба Холла у своїй книзі «Залишений помирати: Мій шлях додому з Евересту» (англ. Left For Dead: My Journey Home from Everest)[3], та Лене Гаммельгаард з експедиції Скотта Фішера у книзі «Підіймаючись вгору» (англ. Climbing High: A Woman's Account of Surviving the Everest Tragedy)[4]. У 2014 році Лу Казішке з експедиції Роба Холла видав книгу англ. After the Wind: 1996 Everest Tragedy – One Survivor’s Story[5], а у травні 2015 Майк Трумен який координував порятунок людей з Базового Табору опублікував книгу англ. The Storms: Adventure and Tragedy on Everest[6].

Також події травня 1996 на Евересті лягли в основу кінофільмів «Смерть в горах» (англ. Into Thin Air: Death on Everest, 1997), Еверест (2015).

Зміст

ІсторіяРедагувати

Комерційні експедиціїРедагувати

На початку 1980-х років почалася справжня ейфорія по підкоренню Евересту, яка призвела до значного збільшення кількості охочих потрапити на «Вершину світу». В цей час з'являються перші комерційні експедиції, а гіди-провідники, готові здійснити будь-яку мрію клієнта. Вони беруть на себе все: доставку учасників у базовий табір, організацію шляху і проміжних таборів, супровід клієнта і його підстраховку на всьому шляху вгору і вниз[7]. При цьому підкорення вершини не гарантувалося. У гонитві за прибутком деякі гіди беруть клієнтів, які взагалі не в змозі зійти на вершину. Зокрема, Хенрі Тодд з компанії «Гімалайські гіди» стверджував:

«… оком не моргнувши, ці керівники привласнюють собі великі гроші, чудово розуміючи, що жодних шансів у їхніх підопічних немає».[8]

Ніл Бідлман, гід групи «Гірське божевілля», ще до початку сходження зізнався Анатолію Букрєєву, що

"… у половини клієнтів немає жодних шансів на вершину; для більшості з них сходження закінчиться вже на Південній сідловини (+7900 м) "[9].

Знаменитий новозеландський альпініст Едмунд Гілларі вкрай негативно ставився до комерційних експедицій. На його думку, комерціалізація Евересту «ображала гідність гір»[10].

Південна сторонаРедагувати

ЕкспедиціїРедагувати

На весні 1996 року кілька комерційних експедицій прибули до базового табору, що розташований на висоті 5400 м. Звідси альпіністи, керівники груп та шерпи починають підйом на вершину, через льодопад Кхумбу, долину Мовчання та обійшовши з флангу Лхоцзе добираються четвертого табору на південному сідлі. Звідси в ніч з 9 на 10 травня починається завершальний підйом на Еверест.

Комерційна експедиція «Консультанти з пригод»Редагувати

Компанія з Нової Зеландії (англ. Adventure Consultants) якою керував Роб Холл 9 травня 1996 року приблизно о 23:35 почала підйом на вершину. У складі експедиції взяли участь[11]:

Гіди:

  • Роб Холл (англ. Rob Hall, 35 років) — новозеландець, керівник групи.
  • Майк Грум (англ. Mike Groom, 37 років) — австралійський альпініст.
  • Енді Харріс (англ. Andy Harris, 32 роки) — досвідчений гід, пілот вертольота з Нової Зеландії

Клієнти:

  • Френк Фішбек (англ. Frank Fischbeck, 54 роки) — німецький фотограф.
  • Даг Хансен (англ. Doug Hansen, 46 років) — американський службовець, захоплювався альпінізмом, Еверест став його п'ятим з підкорених восьмитисячників.
  • Стюарт Хатчінсон (англ. Stuart Hutchison, 46 років) — канадський лікар, мав досвід сходжень.
  • Лу Казішке (англ. Lou Kasischke, 54 роки) — підкорив шість з Семи вершин.
  • Джон Кракауер (англ. Jon Krakauer, 42 роки) — американський журналіст, мав досвід сходження на Серро-Торре.
  • Ясуко Намбу (англ. Yasuko Namba, 47 років) — досвідчена японська альпіністка, підкорила всі Сім вершин.
  • Джон Таск (англ. John Taske, 46 років) — австралійський лікар-анестезіолог, досвідчений альпініст.
  • Бек Везерс (англ. Beck Weathers, 49 років) — американський патолог.

Шерпи

Комерційна експедиція «Гірське божевілля»Редагувати

Комерційна експедиція (англ. Mountain Madness) яку очолював Скотт Фішер почала підйом на вершину з четвертого табору о 00:05 10 травня 1996 року. У складі експедиції взяли участь:

Гіди:

Клієнти:

  • Мартін Адамс (англ. Martin Adams, 47 років) — здійснював сходження на Аконкагуа, Деналі і Кіліманджаро, американець[13]).
  • Шарлотта Фокс (англ. Charlotte Fox, 38 років.) — підкорила всі 54 вершини (4200 м) Скелястих гір в Колорадо, а також два восьмитисячники (американка). Разом зі своїм партнером і другом Тімом Мадсеном працювала рятувальником на гірськолижних трасах в Колорадо[13]. Загинула 24 травня 2018 року в себе вдома внаслідок падіння зі сходів[14].
  • Лене Гаммельгард (англ. Lene Gammelgaard, 35 років) — досвідчений альпініст (датчанка).
  • Дейл Круз (англ. Dale Kruse, 45 років) — друг Скотта Фішера, здійснював сходження вперше. За словами інших членів групи, Круз взагалі не переносив висоти[15].
  • Тім Мадсен (англ. Tim Madsen, 33 роки) — володів великим досвідом сходжень в Колорадо і Канадських Скелястих горах, але досвіду підкорення восьмитисячників практично не було .
  • Сенді Хілл Піттман (англ. Sandy Hill Pittman, 41 рік) — репортер, підкорила шість з Семи вершин.
  • Піт Шойнінг (англ. Pete Schoening, 68 років) — один з перших американців, які підкорили Масив Вінсон а і Гашербрум I.
  • Клів Шойнінг (англ. Klev Schoening, 38 років) — племінник Піта Шойнінга; колишній чемпіон США з гірськолижного спуску, досвіду сходження на восьмитисячники не мав[13].

Шерпи:

  • Лопсанг Джангбу (англ. Lopsang Jangbu Sherpa) — старший шерпа, Сардар.
  • Наванг Дорчже (англ. Nawang Dorje Sherpa).
  • Тенцзінг (англ. Tenzing Sherpa).
  • Таші Цхерінг (англ. Tashi Tshering Sherpa).
  • Нгаванг Топчія — був знятий з маршруту при акліматизаційному підйомі ще до початку сходження (набряк легенів призвів до коми)[16].

Для необхідної акліматизації у горах, учасники експедиції «Гірське божевілля» повинні були вилетіти з Лос-Анджелеса 23 березня в Катманду, а 28 березня вилетіти в Луклу (2850 м)[17]. 8 квітня вся група вже перебувала в Базовому таборі. Несподівано для всіх, у гіда групи, Ніла Бідлмана, розвинувся так званий «висотний кашель»[18]. Після Бідлмана, проблеми зі здоров'ям почалися і в інших учасників експедиції. Проте всі ретельно дотримувалися «акліматизаційного графіку». Однак, як з'ясувалося пізніше, Скотт Фішер був у поганій фізичній формі і щодня приймав по 125 мг діамокса (Ацетазоламід)[19].

Північна сторонаРедагувати

АналізРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Krakauer, Jon (1997). Into Thin Air: A Personal Account of the Mount Everest Disaster (1997 ed.). Doubleday. ISBN 978-0-385-49208-9.
  2. Boukreev, Anatoli; G. Weston Dewalt (1997). The Climb: Tragic Ambitions on Everest. New York: St. Martins. ISBN 978-0-312-96533-4.
  3. Weathers, Beck; Stephen G. Michaud (2000). Left For Dead: My Journey Home from Everest. New York: Villard. ISBN 978-0-375-50404-4.
  4. Gammelgard, Lene (2000). Climbing High: A Woman's Account of Surviving the Everest Tragedy. New York: Perennial. ISBN 978-0-330-39227-3.
  5. Lou Kasischke, 2014. After the Wind: 1996 Everest Tragedy — One Survivor's Story. Good Hart Publishing. ISBN 978-1940877006.
  6. Trueman, Mike (2015). The Storms: Adventure and Tragedy on Everest. Sheffield, UK: Baton Wicks. ISBN 978-1-898573-95-1.
  7. Букреев А. Н., стр. 9
  8. Букреев А. Н., стр. 59
  9. Букреев А. Н., стр. 96
  10. Букрєєв А. Н., стор. 87
  11. 1996 Adventure Consultants Everest expedition: Remembering those who died
  12. Букрєєв А. Н., стор. 57
  13. а б в г Букрєєв А. Н., стор. 56
  14. Charlotte Fox, 1957-2018, Accomplished High-Altitude Mountaineer, Dies in Telluride
  15. Букрєєв А. Н., стор. 58
  16. Букрєєв А. Н., стор. 100–103
  17. Букрєєв А. Н., стор. 69
  18. Букрєєв А. Н., стор. 75
  19. Букрєєв А. Н., стор. 80