Тонері (або сядзін) (яп. 舎人) — титул в Японії періодів Асука та Нара, яким володіли слуги володарів та вельмож. Вони могли бути персональними охоронцями, або виконувати різні дрібні доручення.

ОглядРедагувати

Цей титул уже існував як один із соціальних станів насіро (яп. 名代) в системі управління бемінсей (яп. 部民制) періоду Ямато. Слово має те саме походження, що й «тоне» (яп. 刀禰、刀祢、利根、刀根、登根、戸根 тощо). В давнину це слово вказувало на професію, яка була пов'язана з річковим транспортом, звідси і використання його як частини географічних назв: річок, портів та ін[уточнити]. Пізніше воно стало означати персонального слугу короля. До нього додалось «рі» (яп. ), що означає «особа, людина»[1]. Титул тонері був у одному ряду з іншими титулами осіб наближених до володаря, такими як юґей (яп. 靱負), унеме (яп. 采女) та касіваде (яп. 膳夫). В цьому значенні його можна побачити лише в історичній книзі «Кодзікі».

ПриміткиРедагувати

  1. так само кандзі 人 читається в слові「一人」(хіторі), яке означає «один» як займенник.

ДжерелоРедагувати

На основі відповідної статті в японській Вікіпедії.