Ткаченко Олександр Миколайович (боксер)

український боксер

Олександр Миколайович Ткаченко (нар. 14 листопада 1955, Сталіно, Українська РСР, СРСР) — радянський боксер мінімальної та найлегшої вагових категорій, виступав за збірну СРСР у другій половині 1970-х років. Чемпіон Європи, чотириразовий чемпіон СРСР, учасник літніх Олімпійських ігор у Монреалі, заслужений майстер спорту, генеральний директор об'єднаної федерації боксу Донецької області. На даний час займає пост президента Федерації бокса ДНР[1].

Ткаченко Олександр Миколайович
Загальна інформація
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Народження 14 листопада 1955(1955-11-14) (66 років)
Сталіно, Українська РСР, СРСР
Зріст 164 см
Спорт
Вид спорту бокс
Тренери Анатолій Коваленко
Участь і здобутки
Нагороди
заслужений майстер спорту СРСР Заслужений тренер України
Спортивні медалі
Бокс
Чемпіонат Європи
Золото 1975 Катовиці до 48 кг
Срібло 1977 Вейле до 51 кг

БіографіяРедагувати

Олександр Ткаченко народився 14 листопада 1955 року в Сталіно. Навчався в загальноосвітній школі № 89, перебуваючи в п'ятому класі, разом з братом-близнюком Володимиром записався в секцію боксу — про набір дізнався випадково з оголошення. Займався під керівництвом заслуженого тренера Анатолія Коваленко, представляв спортивне товариство «Динамо».

Спортивная кар'єраРедагувати

Першого серйозного успіху на рингу домігся в 1972 році, коли потрапив у число призерів першості України серед юнаків, тоді як два роки по тому вигравав у мінімальній вазі все юніорські змагання, в яких брав участь: став чемпіоном республіки, чемпіоном СРСР, чемпіоном Європи. За рахунок цих перемог пробився до дорослої збірної країни, виграв національну першість і з'їздив на чемпіонат Європи 1975 року в Катовіцах, де переміг усіх своїх суперників, в тому числі таких титулованих боксерів як Дьордь Гедо і Енріке Родрігес у півфіналі та фіналі відповідно.

Завдяки низці вдалих виступів Ткаченко удостоївся права захищати честь країни на літніх Олімпійських іграх 1976 року в Монреалі, проте вже у другому своєму матчі на турнірі несподівано зазнав поразки — не зміг пройти тайца Паяо Поонтарата. На європейській першості 1977 року у Галле виступав в найлегшій ваговій категорії і завоював срібну медаль, у фінальному матчі поступився поляку Лєшеку Блажіньскому. У 1978 році Олександр Ткаченко вчетверте став чемпіоном СРСР, але незабаром прийняв рішення завершити кар'єру. Всього провів в аматорському боксі 198 боїв, з них 186 закінчив перемогою. У 1991 році йому було присвоєно почесне звання «Заслужений майстер спорту СРСР». Нині проживає в рідному Донецьку, є генеральним директором об'єднаної федерації боксу Донецької області.

Спортивні здобуткиРедагувати

Олімпійські ігриРедагувати

На літніх Олімпійських іграх 1976 року в Монреалі провів дві зустрічі: у першій переміг домініканського спортсмена Елеонсіо Мерседеса, у другому поступився тайцю Паяо Поонтараті.

Чемпіонати ЄвропиРедагувати

  • 1975 Катовиці (до 48 кг) — золото.
  • 1977 Вейле (до 51 кг) — срібло.

Чемпіонат Європи серед юніорівРедагувати

  • 1974 Київ (до 48 кг) — золото.

Спартакіади та Чемпіонати СРСРРедагувати

  • 1973 Вільнюс Чемпіонат (до 48 кг) — бронза[2].
  • 1975 Ташкент Спартакіада (до 48 кг) — золото[3].
  • 1975 Ташкент Чемпіонат (до 48 кг) — золото[4].
  • 1976 Свєрдловськ Чемпіонат (до 48 кг) — золото[5].
  • 1977 Фрунзе Чемпіонат (до 51 кг) — золото[6].
  • 1978 Тбілісі Чемпіонат (до 51 кг) — бронза[7].
  • 1979 Москва Спартакіада (до 51 кг) — срібло.
  • 1979 Москва Чемпіонат (до 51 кг) — золото[8].

Спартакіади та Чемпіонати УРСРРедагувати

  • 1975 Дніпропетровськ Спартакіада (до 48 кг) — золото[9].

Участь в інших турнірахРедагувати

24 січня 1976 року під час матчьової зустрічі СРСР—США Олександр Ткаченко у вазі до 48 кг здолав Луїса Кертиса[10].

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати