Титан-4 — сімейство американських ракет-носіїв (в нього входять ракети Titan-IVA і Titan-IVB, які відрізняються типом стартових прискорювачів), останній представник сімейства ракет-носіїв Титан. Ракети цього сімейства запускалися як з космодрому на мисі Канаверал, так і з Ванденбергу. Ці ракети вважались найбільшими ракетами, які використовували US Air Force[2] На початку 90 років 20 століття вартість усього проекту за 16 років оцінювалась у 18.3 мільярдів $, що відповідає 32.6 мільярдам $ у цінах 2012 року)[3]. Вартість останнього запущеного Титана-IVA становила приблизно 1.3 мільярда доларів.

Титан-4
Titan IVB launching DSP-22 satellite.jpg
Запуск ракети Титан IV B
Призначення Важка ракета-носій
Виробник Lockheed Martin
Країна США США
вартість запуску (1999) $432 млн.
Розміри
Висота 44 м
Діаметр 3.05 м
Маса 943 050 кг
Ступенів 3-5
Вантаж
Вантаж на
НОО
21 680 кг
Вантаж на
ПО
17 600 кг
Вантаж на
ГСО
5 760 кг
Вантаж на
ГЦО
5 660 кг
Споріднені ракети
Родина Титан
Аналоги Atlas V, Дельта IV
Історія запусків
Статус Експлуатація припинена
Космодроми SLC-40 мис Канаверал, SLC-4E база Ванденберг
Всього запусків 39[1]
(IV A: 22, IV B: 17)
Успішних 35 (IV A: 20, IV B: 15)
Невдалих 4 (IV A: 2, IV B: 2)
Перший запуск IV A: 14 червня 1989
IV B: 23 лютого 1997
Останній запуск IV A: 12 серпня 1998
IV B: 19 жовтня 2005
Прискорювач (Ступінь 0) - Геркулес ПТРД
No прискорювача 2
Двигуни
Тяга 14,234 кН
Тривалість горіння 120 с
Паливо Тверде
Прискорювач (Ступінь 0) - Геркулес ПТРД
No прискорювача 2
Двигуни
Тяга 15,12 кН
Тривалість горіння 140 с
Паливо Тверде
Перший ступінь
Двигуни LR-87
Тяга 2 440 кН
Тривалість горіння 160 с
Паливо аерозин/Азотний тетраоксид
Другий ступінь
Двигуни LR-91
Тяга 467 кН
Тривалість горіння 223 с
Паливо аерозин/Азотний тетраоксид
Третій ступінь - Кентавр G
Двигуни 2 RL10
Тяга 147 кН
Тривалість горіння 625 с
Паливо Рідкий водень/Рідкий кисень

ОсобливостіРедагувати

Титан-IV був створений для виведення супутників так званого класу «Титан-Шатлл», тобто супутників, створених із розрахунку виведення системою Спейс-Шаттл. Обидві ракети серії Титан-IV могли запускатись як без прискорювального блоку (для виведення важких супутників на НОО), так і з прискорювальним блоком Кентавр (або IUS) (для виводу супутників на геоперехідні і геостационарні орбіти). Сама ракета складається з двох рідинних ступенів, що працюють на висококиплячих компонентах палива (однакових для Titan-IVA і Titan-IVB) і двох твердопаливних прискорювачів (різних для Titan-IVA і Titan-IVB). Вибір стартового майданчика (Канаверал чи Ванденберг) залежить від нахилу тієї орбіти, на яку потрібно було вивести корисне навантаження (для виводу супутників на геостаціонарну та інші малонахилені орбіти запуск проводився з Канаверала, а для виводу на полярну орбіту та інші високонахилені орбіти використовувалась авіабаза Ванденберг). Спочатку існував проект використання для паливних баків не алюмінію, а спеціального алюміній-літієвого сплаву, який має меншу питому вагу. Для ракет сімейства Titan-IV цей сплав не використовувався, хоча і застосовувався для зовнішнього паливного бака Шаттла при польотах до станції Мир. Єдиним запуском ракет серії Titan-IV, який був виконаний не для USAF, був запуск міжпланетної станції Кассіні у 1997 році.

ПриміткиРедагувати

  1. Lockheed Martin's Last Titan IV Successfully Delivers National Security Payload to Space. 19 жовтня 2005. Архів оригіналу за 14 січня 2008. Процитовано 15 квітня 2013. 
  2. Titan IV. USAF Air University. 1996. Архів оригіналу за 30 грудня 2012. Процитовано 14 квітня 2013. 
  3. Kingsbury, Nancy R. (1991-09). TITAN IV LAUNCH VEHICLE --- Restructured Program Could Reduce Fiscal Year 1992 Funding Needs. US General Accounting Office. Архів оригіналу за 30 грудня 2012. Процитовано 14 квітня 2013.