Ти́ли (однина тил; лат. tyloses, однина tylosis, від грец. τύλος — «здуття») — вирости клітин осьової або променевої паренхіми, що заповнюють порожнини судин і трахеїд в ядровій деревині або в пошкоджених ділянках ксилеми. Вони можуть залишатися тонкостінними або їхні оболонки товстішають і лігніфікуються; можливо їхнє ділення. Розростаючись, тили стикаються один з одним і можуть цілком закупорити судини і припинити пересування по них речовин. Тили становлять механічну перешкоду на шляху гіф гриба, що проникають по судинах, а речовини, що накопичуються в них (смоли, камеді, таніни) мають антисептичні властивості і підвищують стійкість деревини до загнивання.

Розпил стовбура граба звичайного з чіткими темними ділянками — результатом появи тилів, що розвинулися у відповідь на грибне ураження.

Джерела ред.

  • Тилы // Биологический энциклопедический словарь / М. С. Гиляров; Редкол.: А. А. Бабаев, Г. Г. Винберг, Г. А. Заварзин и др. — 2-е изд., исправл. — М. : Советская Энциклопедия, 1986. (рос.)
  • Тиллы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)