Теодицея (Лейбніц)
«Теодицея, або Виправдання Бога»[2], «Досліди теодицеї», або просто «Теодицея» (новолат. theodicea — «боговиправдання») — трактат німецького філософа й математика Готфріда Лейбніца, виданий 1710 року в Амстердамі. Єдине прижиттєве видання великого філософського твору автора[3]. Повна назва «Досліди теодицеї про благість Божу, свободу людини та начало зла» (фр. Essais de Théodicée sur la bonté de Dieu, la liberté de l’homme et l’origine du mal).
 | |
| Автор | Ґотфрід Вільгельм Лейбніц |
|---|---|
| Мова | французька |
| Тема | теодіцея |
| Жанр | релігійна філософія |
| Місце | Амстердам[1] |
| Видано | 1710 |
| У «Гутенберзі» | 17147 |
Докладний розгляд питання — чому існує зло у всесвіті, і виправдання Бога за зло у світі, тобто «теодицея», слово, введене автором, яке набуло значення загального терміну для висловлення завдання примирити існування зла у світі з добротою, премудрістю, всемогутністю та правосуддям світового Творця[2]. Блискучий розвиток філософського вчення оптимізму, за яким світ, попри всі свої недоліки, є найкращим, тобто найдосконалішим з усіх можливих, і все, що відбувається в ньому, спрямоване на здійснення блага[4] . Зло ж у світі з необхідністю випливає із самого існування світу: у кожній монаді лежить властива їй обмеженість, звідси зло метафізичне (недосконалість), з ним пов'язане зло фізичне (страждання), а зло моральне (гріх) нерозривно пов'язане з існуванням свободи, як основи морального буття[5][2].
Три типи зла ред.
За Лейбніцем, зло у світі з необхідністю випливає із самого його існування. У кожній монаді лежить властива їй обмеженість; без цього вона мала б цілком абсолютну природу і не відрізнялася б від Бога. Звідси метафізичне зло, з яким пов'язана можливість фізичного зла, тобто страждання розумних істот у прямому значенні цього слова. Зло фізичне має деякі вищі основи свого буття у природі. Життя є виховання істот для верховних цілей, кероване самим Богом: з цієї точки зору, страждання можна розглядати як покарання або виховний засіб. Фізичне зло допускається у світ, оскільки через нього ми досягаємо благ, які інакше були б для нас закритими. Згадаймо, наприклад, про одухотворені пориви патріотизму, самовідданість, байдужість до смерті, які викликає в народах війна. Зазвичай зло служить для того, щоб завдати нам більше добро або відвернути ще більше зло. Взагалі життя значно стерпніша і багатша на радощі, ніж вважають її огудники: оцінюючи життя, слід брати до уваги блага безперешкодної діяльності, здоров'я і всього того, що хоча й не викликає в нас прямо відчутних задоволень, але позбавлення чого нам все-таки здалося б величезним нещастям. Третім видом зла є моральне зло (тобто зло в прямому розумінні — гріх). Його Божество не могло вилучити зі світу, не знищивши самої основи морального буття — свободи. Сутність духу полягає в самовизначенні та самостійності; без них він був би примарною і сліпою зброєю чужих йому сил, і його існування не мало б жодної моральної ціни. Але де свобода, там можливість збоченої діяльності, тобто гріха[3].
Див. також ред.
- «Міркування про метафізику» (1686)
- «Монадологія» (1714)
Примітки ред.
- ↑ Національна бібліотека Франції — 1537.
- ↑ а б в Теодицея // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ а б Лейбниц, Готфрид-Вильгельм // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ Оптимизм // Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 4 т. — СПб., 1907—1909. (рос.)
- ↑ Лейбниц // Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 4 т. — СПб., 1907—1909. (рос.)