ТЕЦ Волзького автомобільного заводу

ТЕЦ Волзького автомобільного заводу — теплова електростанція у Самарській області Росії.

ТЕЦ Волзького автомобільного заводу

53°34′30″ пн. ш. 49°14′43″ сх. д.
Країна	Росія
Розташування	Тольятті
Введення в експлуатацію	1969—1991
Вид палива	природний газ
Котельні агрегати	9 парових Таганрозький котельний завод ТГМ-84 (котли 1 — 9), 5 парових Таганрозький котельний завод ТГМЕ-464 (котли 10 — 14), 2 водогрійних Барнаульський котельний завод ПТВМ-100 (пікові котли 1 та 2, виведені з експлуатації), 8 водогрійних Барнаульський котельний завод ПТВМ-100 (пікові котли 3 — 10), 2 водогрійних Барнаульський котельний завод ПТВМ-180 (пікові котли 11 та 12, виведені з експлуатації), 2 водогрійних Барнаульський котельний завод КВГМ-180-150-2 (пікові котли 13 та 14)
Турбіни	всі парові, 2 Ленінградський металічний завод ПТ-60-130/13 / Ленінградський металічний завод ПТ-65/75-130/13 (турбіни 1 та 2, до / після модернізації), 4 Уральський турбінний завод Т-100-130 (турбіни 3 — 6), 2 Уральський турбінний завод Т-100/120-130-3 (турбіни 7 та 8), 2 Уральський турбінний завод ПТ-135/165-130/15 (турбіни 9 та 10), 1 Уральський турбінний завод ПТ-135/165-130/15 (турбіна 11)
Встановлена електрична потужність	1172
Встановлена теплова потужність	3343
Материнська компанія	ПАО «Т Плюс»
Сайт	votgk.ru/org/samara/organization/tehc-volzhskogo-avtozavoda/
ідентифікатори і посилання
ТЕЦ Волзького автомобільного заводу
ТЕЦ Волзького автомобільного заводу у Вікісховищі

З 1969 по 1991 рік на майданчику ТЕЦ ввели в дію чотирнадцять парових котлів виробництва Таганрозького котельного заводу — дев'ять типу ТГМ-84 продуктивністю по 420 тонн пари на годину (станційні номери 1 — 9) та п'ять типу ТГМЕ-464 продуктивністю по 500 тонн пари на годину (номери 10 — 14). Вироблена ними пара живила одинадцять парових турбін:

• дві введені в 1969 та 1970 роках турбіни Ленінградського металічного заводу типу ПТ-60-130/13 потужністю по 60 МВт, які надалі були модернізовані до типу ПТ-65/75-130/13 потужністю по 60 МВт (станційні номери 1 та 2);
• чотири запущені в 1970 (дві) та 1971 (дві) роках турбіни Уральського турбінного заводу типу Т-100-130 потужністю по 105 МВт (номери 3 — 6);
• дві введені в 1976 та 1978 роках турбіни Уральського турбінного заводу типу Т-100/120-130-3 потужністю по 110 МВт (номери 7 та 8);
• дві запущені в 1982 та 1983 роках турбіни Уральського турбінного заводу типу ПТ-135/165-130/15 потужністю 135 МВт (номери 9 та 10);
• введена в 1987-му турбіна Уральського турбінного заводу типу ПТ-140/165-130/15-2 потужністю 142 МВт (номер 11).

Таким чином, загальна електрична потужність станції досягнула 1172 МВт.

Для збільшення теплової потужності в 1967—1997 роках ввели в дію чотирнадцять водогрійних котлів Барнаульського котельного заводу — десять типу ПТВМ-100 продуктивністю по 100 Гкал/год (станційні номери 1 — 10), два типу ПТВМ-180 продуктивністю по 180 Гкал/год (номери 11 — 12) два типу КВГМ-180-150-2 продуктивністю по 180 Гкал/год (номери 13 — 14).

В 2015-му з експлуатації водогрійні котли № 1, № 2, № 11 та № 12 вивели з експлуатації.

Як паливо станція використовує природний газ, що може надходити в район Тольятті по трубопроводу Мокроус – Самара – Тольятті та перемичкам від Південного газотранспортного коридору.

Для видалення продуктів згоряння призначені кілька труб, при цьому труба № 1 має висоту 150 метрів, а труби № 3 та № 4 — по 250 метрів.

Видача продукції відбувається по ЛЕП, що працюють під напругою 220 кВ та 110 кВ.