ТЕС Топар

ТЕС Топар

49°30′47″ пн. ш. 72°47′54″ сх. д.
Країна	Казахстан
Розташування	Казахстан
Введення в експлуатацію	1962 – 1967
Модернізація	1973 – 1985 (модернізація турбін 6 – 8), 2009 (заміна турбіни 1), 2019 (заміна турбіни 2)
Вид палива	вугілля
Водозабір	Нура
Котельні агрегати	всі парові, 2 Подільский котельний завод ПК-10п-2 (котли 1 – 2), 1 Подільский котельний завод ПК-10п-2 / Е-250-540 (котел 3, до /після заміни), 12 Подільский котельний завод ПК-10п-2 (котли 4 – 15), 1 Подільский котельний завод ПК-14-3 (котел 16)
Турбіни	всі парові, 1 Ленінградський металічний завод К-50-90 / К-55-90 (турбіна 1, до /після заміни), 1 Ленінградський металічний завод К-50-90 / К-130-8,8 (турбіна 2, до /після заміни), 3 Ленінградський металічний завод К-100-90 (турбіни 3 – 5), Ленінградський металічний завод К-50-90 / Т-86-90/2,5 (турбіни 6 – 7, до / після модернізації)
Електрогенератори	1 Новосибірський турбогенераторний завод ТВ-60-2 / 1 Силові машини Т3ФП-130-2У3 (турбогенератор 2, до /після заміни), 2 Новосибірський турбогенераторний завод ТВФ-100-2 (турбогенератори 3 та 4), 1 Електросила ТВФ-100-2 (турбогенератор 5), 3 Новосибірський турбогенераторний завод ТВФ-100-2 (турбогенератори 6 – 8)
Встановлена електрична потужність	700 (1967), 658 (1985), 663 (2009), 743 (2019)
Встановлена теплова потужність	300 Гкал/год (1985), 300 / 280 Гкал/год (початок 2020-х, номінальна /фактична)
Річне виробництво електроенергії, млн кВт·год	5200 (1986)
Материнська компанія	«Казахмис»
ідентифікатори і посилання
ТЕС Топар
ТЕС Топар у Вікісховищі

ТЕС Топар — теплова електростанція в центральній частині Казахстану. Первісно була відома як Карагандинська ТЕС-2.

В 1962 – 1967 роках на майданчику станції ввели в дію 15 парових котлів виробництва Подільського котельного заводу типу ПК-10п-2 продуктивністю по 220 тон пари на годину. Вони живили 8 турбін від Ленінградського металічного заводу – дві типу К-50-90 потужністю по 50 МВт (станційні номери 1 та 2) та шість типу К-100-90 потужністю по 100 МВт (станційні номери 3 – 8).

В 1973 – 1985 роках турбіни №6, №7 та №8 модернізували у теплофікаційні типу Т-86-90/2,5 із потужністю 86 МВт, що забезпечило теплову потужність станції на рівні 300 Гкал/год.

В 1983-му котельне господарство доповнили котлом №16 від все того ж Подільського котельного заводу типу ПК-14-3 продуктивністю по 220 тон пари на годину.

Не пізніше другої половини 1990-х застарілу турбіну №1 вивели з експлуатації, а в 2009-му замість неї запустили турбіну все від того ж Ленінградського металічного заводу типу К-55-90 потужністю 55 МВт.

В 2014-му уклали угоду на поставку чотирьох турбін Ленінградського металічного заводу типу К-130-8,8 потужністю по 130 МВт та генераторів типу Т3ФП-130-2У3. У 2019-му стала до ладу перша з них, яка замінила турбіну №2, крім того, встановили новий котел №3 типу Е-250-540.

Інші три нові агрегати мають замінити турбіни №3, №4 та №7, при цьому станом на 2022 рік велись роботи на турбоагрегаті №3. Також проект передбачає заміну ще п’яти котлів.

Як паливо ТЕС споживає вугілля.

Для видалення продуктів згоряння звели два димаря висотою 116 та 180 метрів.

Водопостачання станції забезпечує Шерубайнуринське водосховище на річці Нура, на березі якого розташований майданчик ТЕС.

Видача електроенергії відбувається по ЛЕП, що працюють під напругою 220 кВ, 110 кВ та 35 кВ.