Координати: 36°52′44″ пн. ш. 6°56′11″ сх. д. / 36.878889° пн. ш. 6.936611° сх. д. / 36.878889; 6.936611{{#coordinates:}}: не можна мати більш ніж один первинний тег на сторінку

ТЕС Скікда
36°52′44″ пн. ш. 6°56′11″ сх. д. / 36.87888888891677652° пн. ш. 6.9366111111388777° сх. д. / 36.87888888891677652; 6.9366111111388777Координати: 36°52′44″ пн. ш. 6°56′11″ сх. д. / 36.87888888891677652° пн. ш. 6.9366111111388777° сх. д. / 36.87888888891677652; 6.9366111111388777
Країна Flag of Algeria.svg Алжир
Розташування Алжир Алжир, біля Скікда
Введення в експлуатацію 1975 (конденсаційна), 2005—2006 (парогазова)
Вид палива природний газ
Водозабір морська вода
Енергоблоки 2х131 (конденсаційна), 2х412,5 (парогазова)
Котельні агрегати котли-утилізатори Alstom (парогазова)
Турбіни парові (конденсаційна), 1 газова General Electric 9001FA + 1 парова (у кожному парогазовому блоці)
Електрогенератори Alstom 50WX23Z-109 (парогазова)
Встановлена електрична
потужність
262 (конденсаційна), 825 (парогазова)
Материнська компанія Sonelgaz (конденсаційна), Sonelgaz / Sonatrach / SNC-Lavalin (парогазова)
ідентифікатори і посилання
ТЕС Скікда. Карта розташування: Алжир
ТЕС Скікда
ТЕС Скікда

ТЕС Скікда — теплова електростанція на північному сході Алжиру, розташован біля однойменного міста та поряд з комплексом із виробництва зрідженого природного газу Скікда ЗПГ.

У 1975 році на площадці ТЕС спорудили конденсаційну станцію з двома паровими турбінами виробництва чеської компанії Skoda потужністю по 131 МВт (за іншими даними — по 137 МВт).[1][2][3] Вона працювала на природному газі, який після початку розробки у 1961-му супергігантського родовища Хассі-Р'Мель став головним (а через певний час по суті єдиним) видом палива алжирської теплоенергетики.

У першій половині 2000-х років в умовах енергодефіциту, що наростав, розпочали проект підсилення станції за рахунок двох енергоблоків, які використовують технологію комбінованого парогазового циклу. Кожен з них обладнаний однією газовою турбіною компанії General Electric типу 9001FA потужністю 235 МВт та однією паровою турбіною потужністю 177,5 МВт (разом 412,5 МВт, у деяких джерелах вказується потужність блоку на рівні 440 МВт). Особливістю проекту став допуск у капітал приватного інвестора — канадської SNC-Lavalin, котра виступила генеральним підрядником будівництва. Втім, остання володіла лише 11 %, тоді як основна частка приходилась на долю державних компаній — електроенергетичної Sonelgaz та нафтогазової Sonatrach[4][5][6] (можливо відзначити, що за кілька кроків ці ж компанії разом з інвестиційною компанією із Абу-Дабі реалізували проект ТЕС Hadjret En-Nouss, яка вже на 51 % належала приватним інвесторам).

ПриміткиРедагувати