Сіака Стівенс
Сіака Пробін Стівенс (англ. Siaka Stevens; 24 серпня 1905, Моямба — 29 травня 1988, Фрітаун) — політичний і державний діяч держави Сьєрра-Леоне, її керівник з 1968 по 1985 роки на посаді прем'єр-міністра (1968—1971) і президента (1971—1985).
Сіака Стівенс | |
---|---|
англ. Siaka Stevens | |
Народився | 24 серпня 1905[1] Моямба, Південна провінція, Сьєрра-Леоне |
Помер | 29 травня 1988[1] (82 роки) Фрітаун, Сьєрра-Леоне |
Країна | Сьєрра-Леоне |
Діяльність | політик |
Alma mater | Fourah Bay Colleged |
Знання мов | англійська |
Посада | голова Організації африканської єдностіd, Президент Сьєрра-Леоне[d], Member of the Parliament of Sierra Leoned і Member of the Parliament of Sierra Leoned |
Партія | All People's Congressd |
У шлюбі з | Rebecca Stevensd |
Життєпис
ред.Народився 24 серпня 1905 року в м.Моямба. За етнічною приналежністю — лімба. В 1943 році організував профспілку гірничих робітників, з 1944 року — її генеральний секретар. Середню освіту отримав у Фрітауні. В 1947—1948 роках у коледжі при Оксфордському університеті вивчав питання організації профспілкового руху. З 1951 року — член Народної партії С'єрра-Леоне і член Законодавчої ради. В 1959 році — заступник генерального секретаря Народної національної партії.
У 1960 році через розбіжності з керівниками Об'єднаного фронту (куди ввійшла і ННП) з приводу проголошення незалежності створив партію Всенародний конгрес. В 1962—1967 роках — лідер опозиції у парламенті. В 1964—1965 роках — мер м.Фрітаун. В 1967—1968 роках перебував у еміграції. У квітні 1968 року молодші офіцери армії С'єрра-Леоне передали владу Стівенсу, який став прем'єр-міністром і сформував уряд. З 1971 року — президент С'єрра-Леоне. Проводив політику африканізації економіки, обмеження панування іноземних компаній, розвитку державного сектору і кооперативного руху. Але в цілому за його правління економічне становище С'єрра-Леоне погіршилось.
В 1985 році передав владу своєму наступнику Момо. Помер 29 травня 1988 року в Фрітауні.
Джерела
ред.- Африка: энциклопедический справочник. Т.2. Москва. «Советская энциклопедия». 1987. -671с. с.393,417.