Сухоядіння
Сухоядіння (грец. ξηροφαγία) - один із суворих ступенів посту в християнських церквах візантійського обряду, термін в монастирському Статуті, який означає дозвіл на куштування в піст тільки такої їжі рослинного походження, яка не піддавалася термічній обробці. Поширюється переважно на ченців. Для мирян вважається додатковим подвигом, на який рекомендується отримати благословення духівника. У греко-католицьких церквах сухоядіння практично вийшло з вжитку після Другого Ватиканського собору як надмірно суворий елемент чернечої аскези.
Особливості їжі, яка відповідає критеріям сухоядіння ред.
До їжі, яка відповідає критеріям сухоядіння належить неварена їжа [1]. Це хліб , свіжі, сушені або мочені овочі і фрукти (в Типіконі пропонуються, наприклад: інжир, фініки, родзинки, маслини, горіхи) [1]. Рослинна олія та вино, хоча і приготовлені без термічної обробки, вживати в такі дні не дозволяється. Гарячі напої, включаючи каву і компоти, не дозволені. Забороняється вживання будь-якої їжі тваринного походження, в тому числі м'яса, риби, яєць, молока і молочних продуктів[1].
Дні, коли практикується сухоядіння ред.
У православних християн сухоядіння пропонується Типіконом в більшість днів Великого посту, крім субот, неділь і днів, коли «зовсім зовсім їсти не личить» (повне утримання від їжі)[1]. Якщо свято Благовіщення, припадає на Велику п'ятницю, то відповідно до Типікону, в харчуванні слід дотримуватися сухоядіння, але при цьому дозволено вино[1].
Примітки ред.
Література ред.
- Типикон, Глава 32 читать, скачать. azbyka.ru. Архів оригіналу за 20 вересня 2016. Процитовано 15 березня 2016.