Сусак-Арехта Андріана Іванівна
Сусак-Арехта Андріана Іванівна[2] (нар. 9 грудня 1987, с. Вербовець, Косівський район, Івано-Франківщина) — українська військовослужбовиця; учасниця російсько-української війни з 2014 року; молодша сержантка запасу Збройних сил України; голова Жіночого ветеранського руху.
| Сусак-Арехта Андріана Іванівна | |
|---|---|
 Молодший сержант | |
.jpg) Андріана Сусак-Арехта разом із сином на Марші захисників України, Київ, 2021 | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
9 грудня 1987 (36 років) Вербовець, Косівський район, Івано-Франківська область, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство |
 Україна |
| Alma Mater | Київський національний лінгвістичний університет, Національний університет «Києво-Могилянська академія» |
| Псевдо | Малиш[1] |
| Військова служба | |
| Роки служби | 2014—2015; 2022 |
| Приналежність |
Україна |
| Вид ЗС |
 Сухопутні війська |
| Рід військ |
 Механізовані війська |
| Формування | |
| Війни / битви | |
 Сусак-Арехта Андріана Іванівна у Вікісховищі | |
.svg){kind=small}
Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (2019) та орденом «Народний Герой України». Псевдо — «Малиш».
Життєпис ред.
Народилася 9 грудня 1987 року[1] в селі Вербовець Косівського району Івано-Франківщини. Бабуся Андріани відбула заслання в Сибіру, оскільки її брат був вояком УПА. Андріана закінчила Київський національний лінгвістичний університет за спеціальністю «перекладач з англійської»[3]. Працювала перекладачкою у фармацевтичній компанії[4].
2013—2014 років брала активну участь у Революції гідності. У травні 2014 року записалася доброволицею в батальйоні «Айдар». Входила до складу штурмової групи, за званням – молодша сержантка[2]. Офіційно обіймала посаду «начальниці швейного цеху з ремонту та пошиву речового майна». Брала участь у боях за Луганський аеропорт та боях за Щастя[3].
2015 року, на п'ятому місяці вагітності, разом зі своїм чоловіком Максимом звільнилася з «Айдару», народила сина, і наприкінці 2016 року подружжя переїхало до Києва[5].
2015 року брала активну участь в адвокаційному громадському проєкті «Невидимий Батальйон», 2017 року знялася у фільмі «Невидимий Батальйон»[6]. 2019 року — співзасновниця Жіночого ветеранського руху, в організації відповідала за напрямок дипломатії[3], займалася питаннями постачання зброї зі США до України[7]. Отримала стипендію ім. Богдана Радченка та 2020 року закінчила Києво-Могилянську академію як магістр із публічного управління та адміністрування[3].
2 грудня 2022 року стало відомо, що Андріана отримала важке поранення[8][7].
Родина ред.
Чоловік — Максим Арехта, професійний військовий з підрозділу Сил спеціальних операцій. Познайомилися на фронті, коли служили в батальйоні «Айдар», почалися зустрічатися після боїв під Металістом та боїв за Щастя[5]. 2015 року Андріана народила сина Макара[3][1].
Нагороди ред.
- Орден «За мужність» III ступеня (2019)[9]
- Орден «Народний Герой України»[2]
Примітки ред.
- ↑ а б в Шпотенко, Лілія (28 серпня 2018). На четвертому місяці вагітності виїхала на бойову операцію. Під час обстрілу відчула перший поштовх сина. Gazeta.ua (укр.). Процитовано 3 грудня 2022.
- ↑ а б в Андріана Сусак-Арехта - Український Жіночий Конгрес. web.archive.org. 4 грудня 2020. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 3 грудня 2022.
- ↑ а б в г д Голова Жіночого ветеранського руху Андріана Сусак: Я досі повертаюсь у той 14-й, у літо, коли всі були живі - Новинарня. novynarnia.com (укр.). 31 липня 2020. Процитовано 3 грудня 2022.
- ↑ Вовкодав, Юлія (8 вересня 2017). Штурмовик Андріана Сусак: «Я просто наділа балаклаву і пішла звільняти місто Щастя». zn.ua. Дзеркало тижня. Процитовано 3 грудня 2022.
- ↑ а б Майдан, Айдар та перемога: столичний рятувальник розповів про бойовий шлях. Вечірній Київ (укр.). Процитовано 3 грудня 2022.
- ↑ «Жінок з війни не вміють зустрічати» – продюсерка документального фільму «Невидимий батальйон». video.detector.media (uk-Ua) . Процитовано 3 грудня 2022.
- ↑ а б На фронті поранено лідерку жіночого ветеранського руху Андріану Сусак. detector.media (укр.). 3 грудня 2022. Процитовано 3 грудня 2022.
- ↑ Важко поранена голова “Жіночого ветеранського руху” Андріана Сусак. Потрібна підтримка. novynarnia.com (укр.). 3 грудня 2022. Процитовано 3 грудня 2022.
- ↑ Указ Президента України 71/2019
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сусак-Арехта Андріана Іванівна |
- Шпотенко, Лілія (28 серпня 2018). На четвертому місяці вагітності виїхала на бойову операцію. Під час обстрілу відчула перший поштовх сина. Gazeta.ua.
- Голова Жіночого ветеранського руху Андріана Сусак: Я досі повертаюсь у той 14-й, у літо, коли всі були живі - Новинарня. novynarnia.com. 31 липня 2020.
- Вовкодав, Юлія (8 вересня 2017). Штурмовик Андріана Сусак: «Я просто наділа балаклаву і пішла звільняти місто Щастя». Дзеркало тижня.