Субфеодація
В англійському праві субфеодація — практика, за якою орендарі, що володіють землею під контролем короля чи іншого вищого сеньйора, у свою чергу виділяли нові та окремі володіння шляхом передачі в суборенду або відчуження частини своїх земель.[1]
Орендарі називалися месними лордами, щодо тих, хто володів ними, причому безпосередній орендар був орендарем у голові. Найнижчим орендарем з усіх був вільний власник, або, як його іноді називали, орендар-паравайл. Корона, яка теоретично володіла всіма землями, була верховним лордом.
Великі пани невдоволено дивилися на збільшення таких підволодінь. Відповідно, у 1290 році був прийнятий статут Quia Emptores , що дозволяло орендареві відчужувати землю, коли йому заманеться, але особа, якій він надавав землю, мала тримати її за того ж безпосереднього володаря та за тих самих послуг, як відчужувач тримав її раніше.
Шотландія
ред.У шотландському праві феодальна система була скасована шляхом скасування феодального землеволодіння тощо Законом 2000 року (Шотландія). Тривалість договору оренди була обмежена 175 роками, щоб запобігти існуванню постійних відносин між власником і орендарем, подібних до тих, що існували під час феодального володіння.[2]
Священна Римська імперія
ред.У межах Священної Римської імперії феоди месне були відомі як Afterlehen, які з часом стали успадковуватись і могли мати до п'яти «станцій» між фактичним власником феоду та верховним сеньйором.[3]
Див. також
ред.- Afterlehen
- Хартія вольностей
- Вормський конкордат
- Статут Мортмена
- Quia Emptores
Список літератури
ред.- ↑ Sir William Searle (2002). An historical introduction to the land law page 105 to 107. ISBN 9781584772620.
- ↑ Explanatory notes to Abolition of Feudal Tenure etc.
- ↑ Despotism and capitalism: a historical comparison of Europe and Indonesia by Tilman Schiel (1985).