Сторо́нній (фр. L'Étranger; інший варіант перекладу: «Чужий») — повість французького письменника Альбера Камю. Твір написаний у 1942 році. Є своєрідним творчим маніфестом, що втілив в собі суть пошуку абсолютної свободи. Свободи від вузьких моральних норм тогочасної буржуазної культури. Повість написана у своєрідному стилі — короткі фрази які написані у минулому часі. Повість надзвичайно сильно вплинула на більшість французьких і європейських авторів другої половини XX століття.

«Сторонній»
Camus23.jpg
Автор Альбер Камю
Назва мовою оригіналу L'Étranger
Країна Франція
Мова французька
Серія Absurd cycled
Жанр повість
Видавництво Галлімар
Видано 1942
Видано українською Альбер Камю. Вибрані твори — К.: Дніпро, 1991
Перекладач(і) Перепадя Анатоль Олексійович
ISBN ISBN 5-308-00908-2

У творі йдеться про історію якогось Мерсо — француза, що мешкає в Алжирі і скоїв убивство, проте не розкаявся, відмовився захищатися в суді, і зрештою суд призначив йому смертну кару. Відомою є перша фраза книги — «Моя мати померла сьогодні. А може і вчора, не знаю точно».

СюжетРедагувати

Оповідь веде 30-річний француз, що живе в колоніальному Алжирі. Його ім'я є невідомим, але прізвище побіжно згадується — Мерсо. Описано три ключові події в його житті — смерть матері, вбивство місцевого жителя і суд, а також нетривалі стосунки з дівчиною.

На суді Мерсо правдиво заявляє, що спустив курок пістолета «через сонце», чим викликає в залі сміх. На присяжних справляє найбільше враження те, що Мерсо не плакав на похоронах своєї матері, отже, він людина безсердечна і не гідна того, щоб жити.

В останньому розділі книги до камери засудженого до смертної кари Мерсо приходить священник, щоб збудити в ньому віру в Бога. Навідріз відмовляючись розділяти ілюзії загробного життя, оповідач вперше виходить з напівсонної рівноваги і впадає в шаленство.

ТематикаРедагувати

У «Сторонньому» прийнято бачити творчий маніфест Камю, його проповідь абсолютної свободи. Людське існування представлено в повісті як ланцюжок випадковостей, що практично не залежать від волі суб'єкта, який пристосовується, як може, до пропонованих умов. Книга просякнута африканським сонцем, яке і виступає справжнім вбивцею: злочин Мерсо, здається, викликаний випадковою грою світла і сонця у нього в очах.

Камю говорив, що його самотній герой воліє вести приватне життя, якому не чужі чуттєві насолоди, на краях суспільства. Він закоханий у сонце і не терпить тіней[1]. Не бажаючи обманювати присяжних, Мерсо погоджується померти за правду: «єдиний Христос, якого ми заслуговуємо»[2]. Його вина в тому, що він не грає за нав'язаними йому правилами, що він відмовляється брехати собі та іншим[1]. Ця відмова грати за чужими правилами і перетворює його в чужинця, «стороннього» для суспільства.

Камю, можна сказати, висловив ідею книги в парадоксальній формі: «У нашому суспільстві будь-хто, хто не плаче на похоронах матері, ризикує бути засудженим до смерті»[3].

Літературний стильРедагувати

Повість написана від першої особи короткими ясними фразами у минулому часі. Читач дивиться на події очима Мерсо й з цієї ж причини ототожнює себе з ним. Сухому, безпристрасному стилю Камю після війни наслідували багато письменників як у Франції, так і за її межами. Літературознавці характеризували неминуче, немов в давньогрецькій трагедії, розгортання дії як «новий класицизм», відзначали «раціональний, холоднуватий, дисциплінований стиль» автора-початківця[4].

У кіноРедагувати

У 1967 році італійський кінорежисер Лукіно Вісконті зняв за повістю однойменний кінофільм. Роль Артура Мерсо виконав актор Марчелло Мастроянні.

ПриміткиРедагувати

  1. а б A. Camus. Œuvres complètes. V. 1. Gallimard, 2006. P. 215.
  2. Tatyana Ogarkova. Une autre avant-garde. Peter Lang, 2010. ISBN 9783039118069. Page 452.
  3. A. Camus. Œuvres complètes. V. 1. Gallimard, 2006. P. 215.
  4. Д. В. Затонский. Искусство романа и XX век. М., Худ. лит-ра, 1973. Стр. 510.

Дивись такожРедагувати