Створюючи історію

«Як творити історію» (англ. Making History) — фантастичний роман англійського письменника Стівена Фрая в жанрі альтернативної історії та соціальної сатири. Написаний в 1996 році, перше видання вийшло в англійському видавництві «Random House». У 1998 році книга отримала премію «Кружний шлях».

Як творити історію
англ. Making History
Створюючи історію.jpg
Жанр фантастика
Автор Стівен Фрай
Мова англійська
Написано 1996
Опубліковано 1996
Видавництво «Random House»

СюжетРедагувати

Аспірант Кембриджського університету Майкл Янг пише дисертацію, присвячену витокам нацизму, зокрема — юності Гітлера. Перші глави роману перемежовуються флешбеками до юності матері Адольфа Гітлера Клари і становлення його самого. Ці глави одночасно є витягами з дисертації Майкла.

Майкл знайомиться з літнім професором фізики Лео Цуккерманом. В особистій бесіді той зізнається, що він не єврей, а син німецького лікаря Дітріха Йозефа Бауера, який служив у німецьких таборах і ставив експерименти над в'язнями. Аксель Бауер (так насправді звуть Лео Цуккермана) винайшов пристрій, який може передавати матеріальні об'єкти в інші часові періоди, і думав про знищення Гітлера, але не готовий був піти на акт насильства. Майкл згадує, що його дівчина-генетик проводить лабораторні випробування препарату, повністю стерилізуючого чоловіка. Майкл краде кілька експериментальних зразків і з допомогою пристрою, винайденого Цукерманом-Бауером, переміщує їх у водопровід міста Браунау і в будинок батьків Гітлера.

Історія змінюється і Майкл потрапляє в альтернативне сьогодення. Після короткої втрати пам'яті він розуміє, що експеримент вдався і історія змінилася. Це підтверджує і те, що його новий товариш Стів не знає, хто такий Гітлер. Скоро Майкл розуміє, що нацистська партія у Німеччині все ж прийшла до влади на чолі з іншим фюрером — Рудольфом Глодером. Рудольф Глодер згадується у флэшбэках в першій частині книги, як вкрай привабливий і талановитий товариш по службі Гітлера. На чолі з новим, дуже розважливим і проникливим лідером партія відкладає знищення євреїв і за допомогою єврейських вчених Німеччина перша винаходить атомну бомбу і негайно знищує Москву і Ленінград. Далі слідує безкровна капітуляція європейських урядів і утворення Єдиної європейської держави. Геноцид євреїв проходить одноразово в гетто, створеному на території Східної Європи. Євреям дають воду, що містить сперміциди, розроблені на основі води Браунау (містечка, в якому повинен був народитися Гітлер). Майкл виявляється громадянином США, куди його батьки емігрували після приходу до влади Глодера. Сполучені Штати довгий час перебували під загрозою ядерної війни з Німеччиною, в країні панували мілітаристські настрої. З цієї причини Річард Ніксон був обраний президентом США на три строки, боротьба за права меншин провалилася, чорношкірі американці обмежені в правах, а гомосексуальність вважається серйозним злочином. Щоб виправити ситуацію, Майкл знаходить професора Акселя Бауера, який емігрував в США, дізнавшись, що його батько був винахідником речовини, яке допомогло знищити євреїв. Через дивну поведінку та англійський акцент Майкл стає об'єктом пильної уваги американських спецслужб. Тим не менш, поспілкувавшись з Акселем Бауером, Майкл вирішує перенести у водопровід Браунау трупи мертвих щурів, щоб не дати батькові Адольфа — Алоізу Гітлеру випити води, в якій розчинені сперміциди. В останній момент перед операцією героїв зупиняють співробітники американської спецслужби, однак Стіву вдалося натиснути на кнопку старту, незважаючи на рану, завдану правоохоронцем. Стів помирає у головного героя на руках. Експеримент вдається і головний герой успішно переноситься в нашу реальність і знову зустрічає там Стіва.

Герої флешбеків (Ганц Мендусь, Ернст Шмідт, Ігнац Бестенкиршер, Гуго Гутман, полковник Балиганд і т. д.) в юні роки Гітлера є реальними персонажами — однополчанами Адольфа Гітлера.[1] Вигаданим персонажем є тільки Рудольф Глодер. Історія життя доктора СС Дітріха Йозефа Бауера багато в чому перегукуються з життям його вчителя — доктора Пауля Йоганна Кремера, що існував реально.[1]

Відгуки критикиРедагувати

  • Лінда Баклі-Арчер з The Guardian поставила цей роман на восьме місце в десятці кращих романів з подорожами в часі
  • Мічіко Какутані з Нью-Йорк Таймс знаходить жартівливий тон книги «огидно несмачним» і «глибоко образливим» відносно того предмета, який в ній описується.[2]
  • Юрген Віммер: «Стівен Фрай не прив'язує дію роману до конкретної людини. Гітлер, таким чином, як теза книги, є просто її заповнювачем. Фрай правдоподібно встановлює у своєму і гірко — злому романі, що вирішальними в історії є не окремі люди, але — певні історичні умови … .. при цьому, роман наповнений самого чорного британського гумору, за який німецького автора в цій темі можна було б вже розіпнути .»
  • Костянтин Мільчин в огляді новинок 2005 року пише: «…в результаті все зводиться до простої думки, що хід історії незворотній і що, якщо не народиться один маніяк, на тому ж місці і в тій же ролі виявиться інший. Теоретична частина роману залишає бажати кращого, зате художня заслуговує усілякого схвалення.»[3]

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 22 червня 2019. Процитовано 31 березня 2022. 
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 березня 2017. Процитовано 29 жовтня 2016. 
  3. "http://magazines.russ.ru/inostran/2005/9схвалення/mi7.html[недоступне посилання з липня 2019]