Литвин Степан Михайлович
Степа́н Миха́йлович Литви́н (* 10 червня 1931, Головчинці — пом. 2 липня 2019 Київ) — український поет та перекладач.
| Литвин Степан Михайлович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився |
6 червня 1931 Головчинці | |||
| Помер |
2 липня 2019 (88 років) Київ | |||
| Поховання | Совський цвинтар | |||
| Громадянство |
 Україна | |||
| Діяльність | журналіст, поет, перекладач | |||
| Сфера роботи | поезія[1], translations from Belarusian languaged[1], translations from Bulgariand[1], translations from Georgiand[1] і переклади з російськоїd[1] | |||
| Alma mater | Філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1954) | |||
| Членство | Національна спілка письменників України | |||
| Нагороди |
 | |||
|
| ||||
1959 — член Спілки письменників України, нагороджений Почесною грамотою Президії ВР УРСР — 1981.
Життєпис ред.
Народився 10 червня 1931 року в родині колгоспника Михайла. Закінчив семирічну трудову школу, навчався в Чернятинському плодово-ягідному технікумі та у Бердянському технікумі виноградарства й виноробства.
Перші вірші опублікував 1950 року.
1954 закінчив філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка; викладав українську мову та літературу в середній школі на Донбасі.
В 1956—1962 роках працював у редакціях обласних газет «Радянський Крим» — і «Кримська правда». 1962 короткий час — в журналі «Зміна», з 1962 по 1974 рік у видавництві «Дніпро».
Видав книжки поезій:
- «Серце не мовчить» — 1958, «Кримвидав»,
- «Під небом Криму» — 1960,
- «Бентежність» — 1966 , «Радянський письменник»,
- «Рушник і шабля» — 1972, «Молодь»,
- «Спадкоємність» — 1974, «Дніпро»,
- «Нездоланність любові» — 1976, «Радянський письменник»,
- «Твій голос» — 1980, «Радянський письменник»,
- «Бентежність» — 1981, «Дніпро»,
- «Кольори тривоги і надії» — 1984, «Радянський письменник»,
- «Непоборність кохання» — 1985, Москва,
- «На зоряних вітрах» — 1989,
- «Поезії (вибране)» — 1991, «Дніпро»,
- «Вічність любові», 1998,
- «Калина в снігу», «Преса України», 2002
З січня 1984 року — завідувач відділу поезії в редакції газети «Літературна Україна».
Мотиви його творчості — історичне минуле українського народу, краса природи, спадкоємність поколінь.
Перекладав твори білоруських, болгарських, грузинських, російських поетів.
2 липня 2019 року Степан Михайлович Литвин відійшов у вічність. Відспівування відбулося у церкві на Байковому цвинтарі. Похований на Совському цвинтарі в Києві.[2]
Премії ред.
Примітки ред.
- ↑ а б в г д Czech National Authority Database
- ↑ https://zhmerynka.city/read/rayon/36609/zupinilosya-serce-nashogo-zemlyaka-poeta-stepana-litvina [Архівовано 12 липня 2019 у Wayback Machine.] Зупинилося серце нашого земляка-поета Степана Литвина
- ↑ Браїлівська Осінь В. Забаштанського // Сайт Вінницької обласної організації НСПУ «Красновлов». — 2017. — 5 жовтня. Архів оригіналу за 11 жовтня 2018. Процитовано 11 жовтня 2018.
Джерела ред.
- Степан Литвин [Архівовано 23 травня 2013 у Wayback Machine.]
- Прес-центр[недоступне посилання з липня 2019]
- ВР [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]