Вікіпедія

Еміль Клаус

Еміль Клаус (нід. Emile Claus; 27 вересня 1849, Варегем — 14 червня 1924, Дейнзе) — бельгійський художник, один з головних представників імпресіоністського живопису в Бельгії і основоположник лумінізму.

Еміль Клаус

Народження 27 вересня 1849(1849-09-27)[1][2][…]
Sint-Eloois-Vijved, Варегем, Arrondissement of Kortrijkd, Західна Фландрія, Бельгія
Смерть 14 червня 1924(1924-06-14)[3] (74 роки)
  Astened, Дейнзеd, Гент[d], Східна Фландрія, Бельгія
Поховання Villa Zonneschijnd
Країна  Бельгія
Жанр Лумінізм
Навчання Королівська академія витончених мистецтв в Антверпеніd
Діяльність художник, унаочнювач
Роки творчості 1875[4] — 1924[4]–1924[4]
Вчитель Jacob Jacobsd
Відомі учні Ōta Kijirōd, Anna De Weertd[5], Jules Guietted, Marguerite Robynsd і Jenny Montignyd
Член Les XIIId, Kunst van Hedend і Vie et Lumièred[6]
Твори Q17494562? і Q17495447?
Родичі Jenny Montignyd і Dufauxd
Роботи в колекції Палац витончених мистецтв[7], Musée Léon-Dierxd[8], Королівський музей витончених мистецтв[9], Музей витончених мистецтв, Музей Грунінгеd, Mu.ZEE - Kunstmuseum aan Zeed, Museum van Deinze en de Leiestreekd, Fin-de-Siècle Museumd, Художня галерея Південної Австралії, Музей мистецтва Сан-Паулу, Гаазький муніципальний музей, Музей д'Орсе, Королівські музеї витончених мистецтв[10], Стара національна галерея, Національний музей мистецтва Каталонії і Touchstones Rochdaled
CMNS: Еміль Клаус у Вікісховищі

Життя та творчість ред.

Еміль Клаус народився в багатодітній родині сільського крамаря. Вчитися малюванню почав у місцевій художній школі. За порадою композитора Петера Бенуа, Клаус в 1869 році вступає в антверпенську Академію витончених мистецтв, де вивчає портретний, історичний і пейзажний живопис. У 1874 році він закінчує навчання в Академії. У 1875 році художник з успіхом виставляє свої роботи в Генті, і в 1876 — в Брюсселі.

У ранній період своєї творчості Клаус займається в основному портретним і жанровим живописом. Він пише в реалістичній манері, переважно в темних тонах, і використовує соціальну тематику (напр. полотно Багатство і бідність (1880)). У 1879 році художник здійснює подорож по Іспанії, Марокко і Алжиру. У 1882 відбувся його дебют на Паризькому Салоні, де Клаус представляє свою картину Бій півнів у Фландрії (1882). Починаючи з цього моменту він провадить багато часу в Парижі, особливо взимку, і підпадає під творчий вплив французького художника Бастьєн-Лепажа, який також писав на соціальні теми в реалістичній манері.

З приходом фінансового достатку в 1883 художник купує на батьківщині віллу Zonneschijn (Сонячне сяйво). У 1886 він одружується на Шарлотті Дюфо, доньці нотаріуса з сусіднього Дейнзе. У цей період Клаус малює в основному пейзажі рідної природи, витримані в реалістичному стилі. Під час життя в сільській місцевості він підтримує дружні відносини і веде жваве листування з художником Альбіном ван ден Абеле, скульптором Константеном Меньє, письменниками Сирілом Бейссе і Емілем Верхарном. Завдяки ним, а також художникові Анрі Ле Сідані, Клаус відкриває для себе таке явище, як французький імпресіонізм. Знайомство з працями імпресіоністів змінює і живопис самого Е.Клауса — його фарби стають світлішими і теплими: він приділяє більше уваги взаємодії світла і тіні, завдяки чому формальні питання відступають на другий план (Зимородки (1891)). Серед французьких імпресіоністів особливий вплив на живопис Е. Клауса здійснив Клод Моне. У працях обох художників схожою є не тільки колірна гамма, але і навіть практично однаковий підбір сюжетів для своїх полотен (в лондонський період). Постійний пошук нових форм вираження і світлові експерименти зробили Клауса безпосереднім попередником такої течії в живописі Бельгії, як лумінізм. У Парижі Клаус також приятелює з відомими діячами культури, серед яких письменники Еміль Золя і Моріс Метерлінк.

Впритул до початку Першої світової війни художник підготував чимало учнів, в їх числі були Анна де Верт, Роберт Хаттон Монкс, Торадзіро Кодзіма, Жорж Моррен, Леон де Смет та інші. У листопаді 1893 він вступає в художню групу Union Artistique. Її метою було — як і у аналогічних груп французьких імпресіоністів — організація виставок і продаж картин. Крім цього, роботи Клауса з'являються на виставках брюссельської спілки художників La Libre Esthétique в 1896 році і на Берлінському сецесіоні. У 1904 Клаус створює, спільно з художником Жоржем Бейссе, групу Vie et Lumière, в яку пізніше вступають такі художники, як Джеймс Енсор, Вільям Дегув де Нункве і Адріан Хейманс.

Впритул до Першої світової війни Клаус багато подорожує — він неодноразово відвідує Париж, Нідерланди; в 1907 році здійснює поїздку по США, в 1914 — на Лазурний берег Франції. Перед самим вступом німецьких військ в 1914 році в його рідне містечко художник встигає емігрувати в Англію. Тут він живе в Лондоні, в будинку на березі Темзи. Основною темою для творчості майстра в роки вигнання була ця лондонська річка. Картини Е. Клауса з пейзажами Темзи, написані в постімпресіоністській манері, були дуже успішні як у Лондоні, так і в Брюсселі після війни.

По закінченню військових дій Клаус повертається на свою віллу в Астені. Тут він помер в 1924 році і був похований в своєму саду. На могилі майстра був встановлений мармуровий пам'ятник роботи Жоржа Мінне.

Еміль Клаус є одним з найважливіших представників бельгійського імпресіонізму. Він був одним з тих художників, який сам визначав розвиток образотворчого мистецтва в Бельгії. З 1905 року він — член Антверпенської Академії мистецтв. Був нагороджений різними орденами, в тому числі бельгійським орденом Леопольда, був кавалером ордена Почесного легіону (з 1904 року).

Література ред.

  • Ausstellungskatalog Waregem: Retrospektieve Emile Claus. Gemeentekrediet, Brüssel 1985.
  • Götz Czymmek: Guillaume Vogels und Emile Claus, zwei belgische Impressionisten. Ausstellungskatalog Wallraf-Richartz-Museum, Köln 1988.
  • Götz Czymmek (Hrsg.): Landschaft im Licht, impressionistische Malerei in Europa und Nordamerika. Ausstellungskatalog Wallraf-Richartz-Museum, Köln 1990.
  • Ghida Khairallah: Belgian paintings, 1880—1930. Whitford and Hughes, London 1990.
  • Johan De Smet: Emile Claus. Snoeck-Ducaju, Gent 1997, ISBN 90-5325-070-0.

Галерея ред.

  •  
    Старий садівник (1885)
  •  
    Підготовка мережі (1893)
  •  
    Канал в Зеландії (1896—1899)
  •  
    Корови, що переходять Лис (1899)
  •  
    Портрет дружини (1900)
  •  
    Жовтневий ранок на Лисиці (1901)
  •  
    Снопи сіна в снігу (1904)
  •  
    Полудень в Есерелі (1914)
  •  
    Бій півнів у Фландрії (1882)
  •  
    Зимородки (1891)
  •  
    Схід сонця над мостом Ватерлоо (1916)
  •  
    Сонячне золото (1905)
  •  
    Шарлотта Дюфо (портрет дружини)
  •  
    Корови на пасовищі
  •  
    Перше причастя
  •  
    Прибирання сіна
  •  
    Діти в полі
  •  
    Корова

Примітки ред.

  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Emile Claus
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ а б в RKDartists
  5. ↑ RKDartists
  6. ↑ RKDartists
  7. ↑ http://pba-opacweb.lille.fr/fr/search-notice?type=list&filters%5Bfacets.id%5D%5B%5D=5cc2aee05c0284355b8b4e17
  8. ↑ https://ihoi.org/app/photopro.sk/ihoi_icono/
  9. ↑ Королівський музей витончених мистецтв — 1810.
  10. ↑ https://www.fine-arts-museum.be/nl/de-collectie/artist/claus-emile-1
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еміль_Клаус&oldid=40953080