'''Система Spitzenkandidat''' або '''Система провідного кандидата''' — політичний механізм пов’язування процесу обраннявибору [[Президент Європейської комісії|президента]] [[Європейська комісія|Європейської комісії]] у залежності від результатів [[Вибори до Європейського парламенту|виборів]] до [[Європейський парламент|Європейського парламенту]]. Запроваджений за підсумками чергового реформування [[Європейський Союз|Європейського Союзу]] після підписання [[Лісабонська угода|Лісабонської угоди]] і вперше був використаний під час [[Вибори до Європейського парламенту 2014|європейських виборів 2014 року]]
== Зміст ==
== Історія появи ==
До 2007 року обрання і призначення політичного керівництва Європейського СоюзуЄС відбувалось переважно кулуарно, як частина непублічного переговорного процесу між представниками різних політичних партій, керівництва впливовіших країн-членів, груп впливу національного та наднаціонального рівня. Проте після підписання Лісабонської угоди було прийнято норму про те, що «"кандидатура голови Європейської комісії повинна бути затверджена з урахуванням результатів виборів до Європейського парламенту»". Саме це зазначено у статті 17.7 «[[Договір про Європейський Союз|Догоовру про Європейський Союз]]».<ref>Consolidated versions of the Treaty on European Union and the Treaty on the Functioning of the European Union. — EUR-Lex. Access of European Union Law </ref> Проте безБез будь-якої деталізації та роз'яснення, як це робити на практиці.
Через це був запропонований політичний механізм, який ми знаємо сьогодні під німецькою назвою —– «"система Spitzenkandidat»", або у перекладі українською — «"система провідного кандидата»". Вперше вона була застосована під час європейських виборів 2014 року, коли у боротьбі за посаду президента Європейської комісії впевнено переміг [[Люксембург|люксембурзький]] політик і представник «[[Європейська народна партія (фракція)|"Європейської народної партії]]»" [[Жан-Клод Юнкер]] (проти чого протестували прем’єр-міністри Великої Британії та Угорщини, а у подальшому критики закидали йому надміру централізований стиль управління з ігноруванням позиції інших інституцій ЄС). Водночас перші публічні дебати між шпіценкандидатами від загальноєвропейський партій відбулися щойно під час попередніх [[Вибори до Європейського парламенту 2019|виборів 2019 року]].<ref>ТарасРадь.Тобто Вибори новогодебати керівництваміж ЄСкандидатами на 2024–2029посаду роки.президента ВибориЄвропейської докомісії, Європейськогоякі відбулися парламентувчора, дебатибудуть кандидатівлише надругими, посадуа президентайого Європейськоїпублічне комісіїобрання і– випробуваннялише натретім життєздатністьв "системиісторії Spitzenkandidat"Європейського // ЗбручСоюзу. - 24 травня 2024</ref>
== Суть процесу ==
Участь у них беруть загальноєвропейські партії (не варто їх плутати з партійними групами депутатів у Європарламенті, які створені у форматі ідеологічних фракцій, хоча вони, безперечно, часто перегукуються), хоча депутатів до їх складу обирають за партійними списками національних партій у межах кожної з країн ЄС. За результатами виборів представники різних політичних партій об'єднуються у загальноєвропейські політичні групи за принципом ідеологічної спорідненості. Таким чином у Європейському парламенті давно існує сім парламентських груп, в яких представлені депутати з різних країн ЄС, де вони відстоюють інтереси своєї депутатської групи, а не власних країн. Хоча громадянство євродепутата безперечно також впливає на його роботу та позицію, тоді як з національних урядів постійно намагаються тиснути на євродепутатів зі своїх країн, щоб ті відстоювали інтереси своєї країни. Але це переважно працює у випадку, якщо обранці є представниками правлячої у країні політичної партії.
