Любий друг (роман): відмінності між версіями

«Любий друг» був другим за рахунком великим твором Гі де Мопассана після його дебютного роману «[[Життя (роман)|Життя]]», який вийшов друком 1883 року. Роботу над романом «Любий друг» письменник завершив у лютому 1883 року. В цьому ж році твір почали друкувати частинами як [[роман-фейлетон]]. Він виходив у газеті «[[Gil Blas]]» з 8 квітня по 30 травня і мав настільки великий успіх, що вже у травні його видали окремою книгою. У вересні 1883 року видавець Авар повідомив письменника про те, що йому доводиться друкувати 37-й [[наклад]] книги. 4 квітня 1885 року рахунок виданих накладів роману збільшився до 51-го. Майже одночасно з французьким виданням «Любого друга» почали перекладати іншими мовами, зокрема, російською (цьому сприяла давня дружба Гі де Мопассана з [[Тургенєв Іван Сергійович|Іваном Тургенєвим]])<ref name=історія>''Ги де Мопассан'' Жизнь. Милый друг. Новеллы.&nbsp;— М.: Художественная литература, 1970.&nbsp;— Библиотека всемирной литературы. Серия вторая. Т. 97.&nbsp;— С. 779—781.{{ref-ru}}</ref>.

Основна сюжетна лінія роману вигадана, однак історичне тло змальоване реалістично. Вже на початку твору письменник звертається до нагальної теми французької [[Колонізація Африки|колонізації]] Північної Африки. 12 травня 1881 року через конфлікт на алжиро-туніському кордоні місцевий [[бей (титул)|бей]] капітулював і підписав договір про французький [[протекторат]]. Наприкінці цього ж року французи розгромили антиколоніальне повстання в [[Туніс]]і. Сам письменник в цей період перебував в Африці як репортер паризької газети «[[Le Gaulois]]»<ref name=історія></ref>. Він на власні очі бачив грабунок французьких військових, про який згадує в початкових епізодах «Любого друга». Гі де Мопассан засудив колоніальні намірі власної батьківщини і вже цим вирізнився серед числа літературних колег. Правда, щоби не перетворити роман на документальний [[нарис]], він змінив у ньому назву країни на [[Марокко]].

Військові дії супроводжувались аферою уряду Жюля Феррі, яке через пресу переконувало громадськість, що [[Військова окупація|окупації]] Тунісу не буде, знижуючи тим самим вартість [[Облігація|облігацій]] туніського займу на столичній [[Біржа|біржі]]. Представники уряду скупили облігації через підставних ділків, після чого Туніс був окупований і Франція в 1883 році несподівано гарантувала [[державний борг]]<ref name=історія></ref>. Облігації зросли в ціні, міністри і великі біржовики збагатились. Цю історичну аферу з облігаціями письменник змалював у прикінцевій частині роману, детально розкривши її механізм і головних винуватців&nbsp;— політиків (в особі депутата Ларош-Матьє) та великих фінансистів (під виглядом єврейського магната Вальтера). Ще один відгомін сучасних для письменника подій&nbsp;— війни з Китаєм 1884—1885 років&nbsp;— можна побачити в побіжній згадці про інтерв'ю з індійськими та китайським посланцями репортера Сен-Потена. Показово, що в цій сцені досвідчений журналіст, чиє прізвисько в перекладі означає «Святий Пліткар», навіть не утруднює себе зустріччю з послами, а просто вигадує їхні відповіді на уявні питання. Ця сатирично-викривально деталь була однією з причин несхвальної критики «Любого друга»<ref name=історія></ref>.

Відгуки французької преси про другий роман Гі де Мопассана були більш стримані й розмаїті, ніж про роман «Життя». Критиків бентежила неприваблива картина тогочасного суспільства, змальована письменником, особливо опис журналістської сфери Парижа. Разом з тим, вони підкреслювали величезну життєву правдивість твору. Максим Гоше 23 травня 1885 року в журналі «Ревю бльо» писав, що «Любий друг» є «могутнім твором, який каже жорстоку правду», що ця книга «діє подразливо» і в той же час «неперевершена». [[Толстой Лев Миколайович|Лев Толстой]] оцінив цей роман Мопассна нижче, ніж «Життя», але відзначив, що твір «має в своїй основі серйозну думку і почуття»<ref name=історія></ref>.

У червні 1885 року Франциск Сарсе в журналі «La Nouvelle Revue» писав про неоднозначне враження від цієї книги, яка «і приваблює і відштовхує», тому що вона розчаровує у людстві. «Навіщо залишатись на цій землі, якщо вона населена лише низькими негідниками і безсоромними шахраями?»&nbsp;— питав він. Сарсе разом із критиком газети «Le Gaulois» Монжуайє зазначав, що редакційні кімнати, зображені в романі, здаються йому неправдивими («це не наші звички, характери, манери, розмови»). 7 червня 1885 року на сторінках газети «Gil Blas» Гі де Мопассан у «Відповіді критикам „Любого друга“» рішуче заперечив, що головною темою роману була французька преса. Найголовніше в романі, писав автор,&nbsp;— «життєвий шлях одного з тих авантюристів, з якими нам в Парижі доводиться стикатися щодня і які трапляються серед представників будь-яких професій»<ref name=історія></ref>.