До середини [[20 століття|ХХ ст.]] [[міжнародне право]] взагалі не визнавало (окрім деяких спроб у цьому напрямку) того, що досить часто характеризувалось як основні, невід'ємні, [[природні права людини]]. Одним з перших документів, спрямованих на захист права на життя, є ''Статут [[ООН|Організації Об'єднаних Націй]]'' ([[26 червня]] [[1945]] р.), в якому передбачено, що однією з цілей цієї Організації є захист усіх основних прав людини. До цих основних прав належить насамперед ''право на життя''. Це можна зрозуміти з тексту ''[[Загальна декларація прав людини|Загальної декларації прав людини]]'' від [[10 грудня]] [[1948]] р., яка на сьогодні є найавторитетнішим тлумаченням [[Статут ООН|Статуту ООН]] щодо змісту словосполучення ''«основні права людини»''.
'''У статті 6''' [[Міжнародний пакт про громадянські та політичні права|Міжнародного пакту про громадянські та політичні права]] від [[16 грудня]] [[1966]] р. право на життя визначається як невід'ємне право кожної людини, яке охороняється законом, і якого ніхто не може бути свавільно позбавлений. Захист цього права передбачає необхідність скасування страти у всіх державах<ref name="people">Хилюк С. В. Розвиток вчення про злочини проти життя та здоров'я особи в доктрині кримінального права незалежної України // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — 2005. — Вип.41. — с.303 — 313</ref>.
